01.06.2006 Українські вчені у фізиці
Долі українських учених дуже подібні між собою: їхню творчість знають на чужині і мало або зовсім не знають на батьківщині. Українська земля дуже багата на таланти. Цілу плеяду геніальних учених і винахідників, співаків і композиторів, письменників і поетів вона подарувала людству. Але через трагічну долю цієї багатостраждальної землі її синам і дочкам доводилося залишати свій рідний край, поневірятися на чужині і там збагачувати скарбницю знань нашої цивілізації, бо на отчій землі таланти їхні не завжди належно оцінювалися, а інколи привласнювалися іншими народами і видавалися за свої. Про це влучно сказав видатний російський учений князь М.С.Трубецькой: «...культура, яка з часів Петра І живе і розвивається в Росії, являється органічним і безпосереднім продовженням не московської, а київської української культури...». А відомий український критик І. Дзюба підкреслює, що «конче потрібно повернути Україні імена видатних діячів, митців та вчених, «привласнених» іншими культурами. Бо серед них є чимало таких, чиїми іменами пишається весь світ. Чого, наприклад, варті повідомлення типу: «Володимир Коваленко — «Містер Лазер», або «Михайло Остроградський — батько російської математики», «Ігор Сікорський — американський учений— «Людина-гелікоптер», «А. Йоффе — батько сучасної російської фізики». Вибачте, але всі ці «батьки» і «містери», ці геніальні люди і сотні інших — сини України, нею народжені, виколисані і виховані.
Чомусь ніхто не називає Марію Склодовську-Кюрі французьким ученим, чи Енріко Фермі — американським ученим, хоча їхні наукові досягнення пов’язані з цими країнами.
Усім нам нарешті треба усвідомити, що культура і наука кожної нації належать людству. А наш святий обов’язок шанувати своїх світочів науки і культури, пишатися ними і популяризувати їх, інакше наше самоусвідомлення як нації буде неможливим. Як свідчать енциклопедичні дані, в дорадянський період понад п’ятсот синів і дочок України здобули визнання за кордоном. Понад 70 учених-фізиків працюють на теренах західної науки, їм належить істотний доробок у науковому потенціалі. На жаль, мало хто з наших земляків має можливість щось прочитати про них.
Однією з найяскравіших і найпопулярніших постатей і разом з тим найбільш замовчуваним є наш геніальний учений-фізик, філософ і перекладач, громадський діяч і публіцист, великий патріот, професор Іван Павлович Пулюй (1845—1919).
Одним із перших застосував поняття квантової механіки для з’ясування механізмів взаємодії електромагнітного випромінювання з твердими тілами О. Смакула.
Людиною дивовижного обдарування, ученим з надзвичайним талантом новатора, в доробку якого десятки відкриттів і винаходів світового значення, був Микола Пильчиков (1857-1908). Народився в М.Полтаві, в родині подвижника національного руху Дмитра Пильчикова. Його талант проявився дуже рано. Уже в гімназії він захоплено займався експериментами в галузі фізики, хімії, техніки. Ще на II курсі фізико-хімічного відділення Харківського університету винайшов електричний фонограф, випередивши на кілька десятиріч зарубіжних учених. Зокрема Т. Едісона, фонограф якого був механічним. За своє коротке життя він написав 18 наукових праць, розробив 9 фізичних і фізико-хімічних приладів, з яких рефлектометр для рідин був визнаний у всьому світі, розробив ефективний оптично-гальванічний метод вивчення процесів електролізу. Будучи ординарним професором Харківського університету, Пильчиков створив метрологічну станцію, де проводив практичні заняття та власні дослідження. Там він започаткував ряд нових методів дослідження і створив ряд і цінних приладів світового значення (інклінатор, однонитковий сейсмограф та перший у світі використав Х-промені для просвічування й діагностики захворювань, відкрив явище фото-гальванографії винайшов спосіб керування різними механізмами і пристроями по радіо. У 1899 — 1900 рр. М.Пильчиков уперше здійснив експериментальні дослідження з радіоактивності, чим започаткував нову галузь науки — ядерну фізику. Пильчиков сконструював так званий радіопротектор для захисту радіопередач від перехоплення. Під його керівництвом почалися дослідження в галузі радіофізики та кріогенної фізики.
М.Пильчиков завжди був непримиренним до національного гніту, брав участь у визвольному русі в Полтаві, був членом таємного товариства «Унія». Все своє життя він боровся за піднесення рідної мови, рідної науки, за що зазнав переслідувань і цькувань. Доведений до відчаю, 19.06.1908 р. пострілом у серце обірвав своє життя. Так видатний учений із світовим іменем виразив свій протест проти реакції, тьми, шибениць і сваволі московських шовіністів.
Великий внесок у розвиток світової фізики зробив директор і засновник Інституту кристалофізики в Берліні, почесний член Наукового товариства імені Т.Шевченка, Українського товариства інженерів, почесний член Німецького фотографічного товариства Остап Стасів. Народився він у с.Борщовичі, що біля Львова. Після успішного закінчення гімназії в Перемишлі навчався у Львівському університеті, потім у Берлінському, а згодом в інституті фізики Гессенського університету. В 1931 р. він став науковим співробітником Геттингенського університету. Опублікував свою працю, в якій вперше у світі пояснив явище переміщення центрів забарвлення під впливом електричного поля, чим було започатковано новий напрям у фізиці твердого тіла. Особливо важливе значення має цикл його досліджень механізмів утворення прихованого фотографічного зображення. В 1947 р. став професором Дрезденського технічного університету, на базі якого заснував інститут кристалофізики Німецької академії наук. Професор Стасів усе життя мріяв відвідати Україну і лише один раз це йому вдалося (1969). Але до рідного села його так і не допустили. Побувавши в Києві, він із сумом згадував: «Київ справив на мене гарне враження. Однак я не думав, що в Києві так мало людей говорять українською мовою. По-моєму, українську мову знай-I деш скоріше на селі, ніж в самому Києві».
Не можна не згадати видатного вченого і патріота України, чиїм ім’ям пишається і світ. Це Олекса Біланюк. Той Біланюк, який ще в 60-х роках насмілився зазіхнути на авторитет А. Ейнштейна та цілих поколінь учених, які вважали безсумнівним існування в природі межі максимальної швидкості. Олекса Біланюк, опублікувавши ряд праць із тахіонної проблематики, довів, що існують надсвітлові частинки — тахіони, які не можуть рухатися зі швидкістю, меншою від світлової або рівною їй. Тим самим він започаткував нову галузь теоретичної фізики. Народився О.Біланюк у 1926 р. на Лемківщині. Електротехніку вивчав у Бельгії, ступінь доктора наук здобув у Мічиганському університеті, а професора фізики — у Квартморському коледжі США. Основний напрямок його наукової діяльності —експериментальна ядерна фізика.
Багато українських учених – гігантів світової фізики, яких буремні вітри ХХст. занесли за межі України, зробили вагомий внесок у світову культуру і науку, що є часткою творчого потенціалу української нації. До таких учених треба віднести Юрія Кістяківського (1900—19821—директора інституту ім. Планка, наукового радника президента США Ейзенхауера, професора Прінстонського і Гарвардського університетів, спеціаліста з молекулярної кінетики і спектроскопії, видатного вченого в галузі ядерної фізики і співавтора водневої, а потім нейтронної бомб; Михайла Яримовича — керівника програм з фізики міжпланетного простору і систем космічних польотів: миколу Галоняка — професора електричної інженери Ілінойського університету США; Володимира Романіва — дослідника напівпровідникової фізики і техніки; Петра Грицака—професора механіки, головного проектувальника теплової системи супутників «Тельстар»; Ієна Шевчука, який зробив рідкісне відкриття — виявив зоряний спалах у Великій Магеллановій Хмарі; Джорджа Гамова — автора теорії первісного вибуху (він з’ясував генетичний код ДНК); Романа Яцківа, Юрія Даревича, Марка Горбача, Романа Канюка. Є багато інших провідних учених-фізиків, серед яких чимало лауреатів, академіків, які займали і займають високі посади. Але, безперечно, більшість фізиків з українським корінням жили і живуть у Росії. Серед них такі світила, як М. Боголюбов — засновник школи теоретичної фізики, Дмитро Іваненко, що передбачив роль нейтронів у будові ядра, Г.Буккер — директор-інституту ядерної фізики в Новоросійську, Микола Леонтович — академік, працював у галузях електродинаміки, термодинаміки, оптики, квантової механіки, радіофізики тощо. Він розробив інерційну теорію плазми. Петро Капіца —директор інституту фізичних проблем Академії наук, лауреат Нобелівської премії, основні праці з ядерної фізики та фізики і техніки низьких температур, електроніки, відкрив явище надплинності, створив потужні НВЧ-генетори тощо. (На жаль, останні два вчені чомусь не захотіли залишитися українцями.)
Багато українських учених пережили тяжкі дні випробувань: це і погромні статті в пресі, й образливі допити і нестерпні тортури з протореною дорогою на Колиму — «эту чудную планету, откуда возврата нету». Тисячі з них — відомих, маловідомих і невідомих — закатовано, деякі на віки вічні спочили в колимській мерзлоті. І нині настав благословенний час для повернення слави і честі вірних синів України, її лицарів, що у часи найважчих лихоліть не зрадили своєї землі.
Між іншим: – під час англо-бурської війни (Південна Африка) в 1899-1902 роках, командир одного з загонів бурів українець Юрій Будяк, врятував від розстрілу одного молодого англійського журналіста. Згодом останній допоміг Ю.Будяку вступити до Оксфордського університету. В 1917 році Ю.Будяк працює в уряді Української Народної Республіки. В 1943 році Юрій Будяк помирає в радянському концтаборі. Англійського журналіста звали .... Уїнстон Черчілль....
