23.05.2006 Місяць – гігантський штучний задум?
Фото темної (невидимої) сторони Місяця, зроблене астронавтами місії Аполон 12 (фото – NASA/JPL Caltech)
У 1960-х роках Михайло Васін і Олександр Щербаков з Академії Наук СРСР висунули гіпотезу про те, що насправді наш супутник був створений штучним способом. Не зважаючи на те, що ця ідея здавалася сміховинною у минулі роки, численні дані НАСА, схоже, підтверджують постулати теорії штучного Місяця.
«Дослідивши частину Сонячної системи, що залишилася, ми дійшли висновку, що Місяць не повинен тут знаходитися».
Айзек Азімов
Представлена як одна з новітніх комерційних технологій в освітленні, «Powermoon» використовується у будівництві, ремонті автодоріг і рятувальних роботах. Це великі гелієві кулі, виготовлені з напівпрозорого матеріалу, – останній «писк» у виробництві штучного освітлення, що є спробою імітувати в зовнішньому оформленні м’якість місячного світла. Їх встановлення є справою лічених хвилин, споживають вони таку саму кількість енергії, що і галогенні лампи, дають рівномірне свічення, і «всього лише 4 їх екземпляри здатні освітити ціле футбольне поле».
Це нове творіння людства може знову нагадати нам хоч про якесь часткове розкриття таємниці, яку має наш «природний» супутник. Є очевидним, що коли ми почнемо проводити аналіз фізичних властивостей того білого планетоїда, який робить оберт навколо нашої Землі за 28 днів, то стане помітно і більш ніж природньо, що Місяць на заході небосхилу виглядає якось відособлено. Абсурдна теорія? Мабуть, слід переглянути це питання. Якщо ми згадаємо гіпотезу, висунуту у 60-х роках минулого століття російськими вченими Михайлом Васіним і Олександром Щербаковим, то це гарантуватиме більшу кількість досліджень в цій сфері надалі. Вищезазначена гіпотеза налічує 8 головних постулатів, що в народі називають «загадками», які аналізують деякі з найдивовижніших питань, що стосуються супутника. Через питання часу та наукової точності ми відкладемо вбік більшість домислів щодо природи світила, щоб сконцентруватися на конкретних дилемах, що продовжують залишатися загадками для сучасної науки.
Перша загадка Місяця: ненатуральний Місяць або космічний обмін
Фактично орбіта руху і величина супутника Місяць є фізично майже неможливими. Якби це було природним, то можна було б стверджувати, що це вкрай дивна примха космосу. Обумовлено це тим, що величина Місяця дорівнює чверті величини Землі, а відношення величин супутника і планети завжди є у багато разів меншим. Відстань Місяця від Землі є такою, що вона справляє враження рівної із Сонцем величини. Це дозволяє нам спостерігати таке рідкісне явище, як повне сонячне затемнення, коли Місяць повністю закриває Сонце. Та ж сама математична неможливість має місце і щодо мас обох небесних тіл. Якби Місяць був тілом, що в якусь мить було притягнуте Землею і здобуло природну орбіту, то очікувалося б, що ця орбіта була еліптичною. Натомість вона є вражаюче круглою.
Друга загадка Місяця: неправдоподібна кривизна Місяця
Неправдоподібна кривизна, яку має поверхня Місяця, не може бути пояснена. Місяць не є круглим тілом. Результати геологічних досліджень приводять вчених до висновку, що цей планетоїд – фактично порожниста куля. Хоча він і є таким, їм все ж таки не вдається пояснити, яким чином Місяць може мати таку дивну структуру, не зазнаючи руйнування. Одним із пояснень, запропонованих вищезазначеними вченими, є те, що місячна кора була виготовлена з твердого титанового каркасу. І дійсно, було доведено, що місячна кора і скелі мають незвичайний рівень вмісту титану. За оцінками російських учених Васіна та Щербакова, товщина шару титану складає 30 км.
Третя загадка Місяця: місячні кратери
Пояснення наявності безлічі метеоритних кратерів на поверхні Місяця є широко відомим: відсутність атмосфери. Більшість космічних тіл, які намагаються проникнути на Землю, зустрічають на своєму шляху кілометри атмосфери, і закінчується це тим, що «агресор» розпадається. Місяць не має здатності, яка б захищала його поверхню від шрамів, залишених усіма метеоритами, що врізаються у нього, – кратерів усілякої величини. Незрозумілою залишається невелика глибина, на яку змогли проникнути вищезазначені тіла. Дійсно це виглядає так, ніби шар украй міцної речовини не дозволяв метеоритам проникати в центр супутника. Навіть кратери діаметром 150 км не перевищують 4 км углиб Місяця. Ця особливість не піддається поясненню з точки зору нормальних спостережень, де вважається, що повинні були б існувати кратери, щонайменше, п’ятидесятикілометрової глибини.
Четверта загадка Місяця: місячні моря
Як утворилися так звані «місячні моря»? Ці гігантські площі твердої лави, що, як вважається, походять із внутрішньої частини Місяця, могли б легко бути пояснені на гарячій планеті з рідкою внутрішньою частиною, де вони могли б виникати після ударів метеоритів. Але фізично набагато вірогіднішим є те, що Місяць, судячи з його розмірів, завжди був холодним тілом. Інша загадка – розташування місячних морів. Чому 80 % з них знаходиться на видимій стороні Місяця?
П’ята загадка Місяця: маскони
Гравітаційне тяжіння на поверхні місяця не є однорідним. Цей ефект вже був зазначений екіпажем Аполлона VIII, коли він облітав зони місячних морів. Маскони (від «Mass Concentration», масова концентрація) – це місця, де, як вважається, існує речовина більшої густини, або, в більшій кількості. Це явище тісно пов’язане з місячними морями, оскільки маскони розташовані під ними.
Шоста загадка Місяця: географічна асиметрія
Досить кричущим фактом, якому донині не можуть знайти пояснення, є географічна асиметрія поверхні Місяця. Знаменита «темна» сторона Місяця має значно більше кратерів, гір і елементів рельєфу. Також, як ми вже згадували, більшість морів, натомість, знаходяться на стороні, яку ми можемо бачити.
Сьома загадка Місяця: низька густина Місяця
Наш супутник має 60 % від густини Землі. Це разом із різними дослідженнями неодмінно доводить її порожнину. Більш того, декілька вчених ризикнули припустити, що вищезазначена порожнина є штучною. Справді, беручи до уваги розташування поверхневих шарів, які вдалося ідентифікувати, вчені стверджують, що Місяць виглядає подібно до планети, яка сформувалася «навпаки», і деякі використовують це як аргумент на користь теорії «штучного відливання».
Восьма загадка Місяця: походження
У минулому сторіччі протягом тривалого часу умовно прийнятими були три теорії походження Місяця. Тепер велика частина наукового світу прийняла можливість штучного походження планетоїда Місяць як не менш обґрунтовану, ніж інші. Одна з теорій припускає, що Місяць є уламком Землі. Але величезні відмінності в характері цих двох тіл роблять дану теорію практично бездоказовою. Інша теорія полягає в тому, що спірне небесне тіло утворилося одночасно із Землею з однієї і тієї ж хмари космічного газу. Але попередній висновок є правомірним і щодо цього міркування, оскільки Земля і Місяць повинні були б мати, принаймні, схожу структуру. Третя теорія припускає, що, мандруючи космосом, Місяць потрапив у поле земного тяжіння, яке упіймало і перетворило його на свого полоненого. Великий недолік такого пояснення полягає у тому, що орбіта Місяця майже абсолютно кругла і циклічна. При подібному явищі (коли супутник пійманий планетою) очікувалася б достатньо ексцентрична (віддалена від центру) орбіта, або, принаймні, дещо еліптична.
Четверте припущення – найбільш неймовірне з усіх, але, в усякому разі, воно може пояснити різні аномалії, що пов’язані з цим світилом, – якщо Місяць був сконструйований розумними істотами, то фізичні закони, під дією яких він знаходиться, не були б однаково застосовними до інших небесних тіл. Тоді незайвим було б поставити питання: якщо ця теорія є вірною, то з якою метою був спроектований Місяць? Існує, відверто кажучи, декілька пояснень. Одне з найбільш прийнятних на даний час таке, що Місяць був побудований древнім людством, яке володіло достатніми технологіями для здійснення цього колосального проекту, і призначався головним чином для забезпечення людей світлом уночі. Безглуздо? Мабуть, нам слід було б поглянути, як виглядає «Powermoon», що чітко вимальовується на фоні темного неба, перш ніж відповідати на це вибухом сміху.
Загадки Місяця, висунуті вченими Васіним і Щербаковим, – це тільки деякі реальні фізичні оцінки аномалій Місяця. Крім цього існує велика кількість інших відео-, фотографічних свідчень і досліджень, що вселяють упевненість в тих, хто ризикує думати про можливість того, що наш «природний» супутник таким не є.
За мить після того, як астронавти місії Аполлон XI встановили перший сейсмограф на Місяці 20 липня 1969 р., НАСА були відмічені перші ознаки сейсмічної активності супутника. Не зважаючи на те, що вони мали незначний характер, учені вирішили дізнатися, чи була вищезазначена активність викликана падінням на поверхню «Луна-15», радянського безекіпажного супутника, який був виведений на орбіту Місяця у той самий час, коли екіпаж Аполлона здійснював свою місію. Закінчилося все тим, що він з веління випадку вдарився у так зване «Море криз». Але, незалежно від характеру падіння, те, що від початку і донині привертає увагу у команд дослідників, це дивовижна тривалість такої активності на сірому планетоїді.
Нині багато команд дослідників скрупульозно займаються інтерпретацією тисяч годин запису, зробленого встановленими на Місяці сейсмографами під час програми Аполлон. У цьому ряду місій (Аполлон 11-16) були встановлені вимірювальні прилади, що передавали на Землю велику кількість даних. Це продовжувалося аж до їх відключення у 1977 р.
За даними досліджень, проведених Йосіо Накамурою, геофізиком із Техаського університету, який зараз вивчає ці явища, існує різновид лунотрусів (місячних землетрусів) малої сили, які виникають в середньому із протяжністю в 1000 км місячної поверхні, що є вельми дивним.
«Їх глибина більша, ніж у будь-якого землетрусу, який спостерігався на Землі», – пояснює Кетрін Л. Джонсон, геофізик з Океанографічного інституту Скріпса (США). Порізно ці невеликі землетруси відбуваються із частотою у декілька разів на день, до того ж, переважна їх більшість – у видимій стороні Місяця. Ця асиметрія додається до великого списку інших асиметрій, які спостерігаються у нашого супутника.
Клайв Р. Ніл, професор цивільного будівництва та геологічних наук Університету Нотр-Дам (США), також вивчає дані, що були отримані програмою Аполлон. Він зміг підтвердити наявність 28 сильних землетрусів невеликої глибини (5,5 балів за шкалою Ріхтера), і що цікаво, після яких Місяць продовжував тремтіти більше 10 хвилин. На Землі зазвичай такі коливання продовжуються не більш ніж півхвилини. «Місяць резонував, як дзвін», – розповів Ніл. Незліченні дослідження свідчать про те, що наш Місяць, імовірно, є порожнистим планетоїдом, що був утворений з однієї суцільної частини.
Такі цікаві особливості нашого супутника призвели до виникнення гіпотези, яку консервативній групі вчених прийняти дуже важко.
Вже у 1960-х роках Михайло Васін і Олександр Щербаков з Академії Наук СРСР висунули гіпотезу про те, що насправді наш супутник був створений штучним способом. Не зважаючи на те, що ця ідея здавалася сміховинною у минулі роки, численні дані НАСА, схоже, підтверджують постулати теорії штучного Місяця. Й у цьому немає нічого дивовижного, оскільки супутник Місяць володіє має найбільш рідкісні риси, які тільки можна було б зустріти у небесного тіла: виявлені різні асиметрії його сторін (видимої та темної); кратери на його поверхні у глибину не перевищують 5 км, не зважаючи на те, що мають сотню кілометрів у радіусі; його низька щільність і резонанс у коливанні лише дають привід вважати, що це порожнистий планетоїд; він є неймовірно опуклим тілом (більш, ніж фізика здатна пояснити); має зосередження маси в окремих точках під поверхнею; будучи холодним тілом, він має величезні плями (моря) матеріалу, який учені донині вважають лавою; його орбіта майже ідеально кругова; походження дотепер лишається важкою для уточнення теорією.
Зараз незрозуміле походження Місяця продовжує спричиняти полеміку. Із трьох або чотирьох найбільш популярних теорій минулого століття сьогодні вчені приймають одну як найбільш правдоподібну: походження від «повільного зіткнення». Ця теорія намагається пояснити те, як міг утворитися супутник із фрагментів меншої ніж Земля планети, зіткнувшись із нею.
Щоб перевірити динамічний розвиток цього зіткнення, лабораторії використовують суперкомп’ютери, які здатні відтворювати графіки з мільйонами можливих змінних. Згідно обчислень, Місяць міг утворитися, тільки у тому випадку, якби тіло певного розміру вдарилося у Землю під дуже особливим кутом, вивільняючи у космос речовину, здатну зібратися разом замість того, щоб знов осісти на Землю. Разом з іншими змінними для цього потрібно, щоб об’єкт удару, створивши ударну хвилю, не розбився вщент, і щоб швидкість удару була близько 15 км/с.
Але навіть якщо примудритися відтворити такий складний початок, у великої сріблястої кулі все ще залишається безліч каверзних особливостей, які ми не можемо пояснити.
Прикладом цього є хмара намагнічених частинок пилу, що постійно переміщається зі світлом дня точно по лінії землі, відокремлюючи місячний день від ночі. Ця слабка «магнітна буря», явище, яке залишили без підтвердження під час програми Аполлон, була вивчена на початку цього року. Можливо, це й породжує більшість явищ, які ідентифікують як «місячні часові явища» або англійською LTP (lunar transient phenomena).
Впродовж віків були згадки про дивне сяюче світло на Місяці, яке багато з астрономів ризикували назвати доказом існування там розумного життя. Існують навіть фотографічні свідоцтва НАСА, які ідентифікуються як LTP. Тімоті Стабс із Відділення дослідження сонячної системи Центру космічних польотів Годдарда вважає, що ефект стіни пилу є невизначеним: можливо, вона прозора, невидима та нешкідлива; або також цілком можливо, що вона є являє собою дійсну проблему, паралізуючи скафандри, вкриваючи їх поверхню, і викликаючи у екіпажа перегріви. «Нам ще доведеться вивчити багато з того, що стосується Місяця», – сказав Стабс.
Висновок
Визнання того, що ця величезна мертва куля, що обертається навколо нашої Землі, не є природним супутником, а – задум розуму, вирішило б велику частину питань, пов’язаних із фізичними аномаліями, що стоять перед нами, оскільки їх походження, а також численні аспекти нинішнього стану Місяця не можуть бути пояснені відомими законами фізики.
Але при цьому виникають два ще більших питання: хто створив Місяць, і з якою метою? Є немало тих, хто вважає, що в її створенні взяли участь інопланетяни. Але ще більше людей вважають, що творцем планетоїда є доісторична цивілізація.
Таке походження Місяця представляється неможливим для прихильників теорії лінійної еволюції людини. Але наукове співтовариство мало-помалу виявляє незліченні докази існування стародавніх цивілізацій, що процвітали у технічному відношенні, і які створили такі нині нез’ясовні речі, як доісторичні ядерні реактори у Габоні, залізний лом (інструмент) без домішок (чого важко досягти за допомогою сучасних методів), що був виявлений в Індії, або Антикитерський годинник.
Але з якою метою розумні істоти могли створити Місяць? Головна відповідь на це питання є такою: для освітлення нічного неба. Мета, заради якої людина могла оволодіти технологією створення колоса, що світиться, такої величини для скептиків представляється просто смішною. Але якщо ми зупинимося, щоб поглянути на сучасні досягнення і проекти людства, можливо, ця ідея вже не здаватиметься нам такою абсурдною. Після того, як одного разу Карл Саган зробив нариси із простими слідами на Місяці та Марсі, людина вже почала змінювати зовнішній вигляд інших світів, тим більше, коли почав складатися проект Місяця як можливого постачальника енергії. У цьому довгостроковому проекті планується засіяти Місяць величезними сонячними батареями, які за допомогою мікрохвиль передаватимуть цю енергію на Землю.
Також під час оцінки впливу людини на космос слід враховувати те, що без нашого супутника життя на Землі було б просто неможливим. Місяць служить своєрідним «гравітаційним якорем», який не дозволяє наший планеті обертатися безладно, із днем, що дорівнював би 6 годинам, нестерпною зимою та згубним літом. Саме тому, знаючи, що Місяць віддаляється від Землі на якісь міліметри на рік, деякі вчені навіть почали намічати ідеї щодо збереження стабільності на земній кулі. Олександр Ейвіан з Університету штату Айова (США) натякнув, що можна «викрасти» один із супутників Юпітера (Європу) і помістити його на нашій орбіті, – проект супутника досить складний для того, щоб бездоганно його реалізувати. Така здатність (маніпулювання небесними тілами наший Сонячної системи) – це очевидний приклад впливу, який може зробити людина на космос у найближчі роки. Отже, нам слід переглянути погляди на те, наскільки неможливим є, щоб цивілізація, подібна до нашої, що народилася тисячі років назад, могла запалити високо у небі величезний «космічний світильник».
© АРАТТА. Український національний портал. 2005-2006.
