27.04.2006 ФОРМУЛА ВСТУПУ, АБО НЕЗАЛЕЖНЕ ТЕСТУВАННЯ ПО-АМЕРИКАНСЬКИ
Великою «мильною бульбашкою» незалежне зовнішнє оцінювання знань українських випускників виявилося і цього року. Дістати незалежну, а отже, досить об’єктивну оцінку знань зможуть лише 50 тисяч випускників шкіл. Проте повною мірою скористатися перевагою їм не вдасться. Спочатку передбачалося, що, діставши таку оцінку, випускник може сміливо пред’явити її в обраному ним вузі і складати іспити лише з тих предметів, з яких таких незалежних оцінок немає.
Однак у нових правилах приймання до вузу в 2006 році нічого не сказано про те, що всі вищі навчальні заклади країни повинні зараховувати результати, набуті в незалежному центрі тестування. Належним чином братимуться до уваги вони, швидше за все, лише навчальними закладами однієї області — Чернігівської, яка цього року визначена як експериментальна з відпрацювання технології оцінювання.
Наскільки привабливі для випускників шкіл чернігівські вузи, сказати важко. Тому навряд чи багато хто захоче експериментувати, особливо, коли врахувати, що іспити навіть у чернігівських інститутах і університетах складати усе ж таки доведеться — «незалежну» оцінку поки що можна дістати не з усіх предметів.
Власне, причин, з яких незалежне оцінювання знань у нас «не йде», безліч. Але одна з основних — просте нерозуміння. Ректори вузів і викладачі не бачать необхідності змінювати нинішню систему іспитів, не розуміють, як це може позбавити країну від корупції у вузах, дати дітям можливість здобувати справедливі й об’єктивні оцінки, а, головне, як десь у незалежному центрі можуть вирішувати, яких студентів вони повинні набрати цього року.
Проте, системи незалежного зовнішнього тестування діють у більшості розвинених країн світу вже багато років і, слід сказати, не без успіху. Як же все це поєднується з правом вузів набирати студентів без чиїхось підказувань, установлювати власні правила приймання? Як абітурієнти, маючи на руках ті самі результати іспитів, вільно вибирають будь-який вуз країни, не боячись несправедливості при зарахуванні?
Один із найбільш вдалих прикладів — США, де кожен штат живе за своїми власними законами. Нещодавно Держдепартамент і Посольство США в Україні надали можливість вітчизняним діячам освіти ознайомитися з американською системою навчання й оцінювання знань школярів і абітурієнтів.
…Перше враження — повний хаос. А що ще можна подумати про систему освіти, коли кожен штат працює за власною шкільною програмою і за своїми критеріями визначає рівень знань школярів і має власний порядок приймання до вузів? Більш того, за власними програмами можуть працювати окремі міста, школи і навіть учителі. Кожен учитель управі сам визначати, про що саме він розповідатиме дітям і яким чином домагатиметься, щоб усе розказане було засвоєне — тобто, по суті, розробляє власну методику викладання.
Мірилом усього виступають національні іспити — тести, за рівнем складання яких визначається рівень знань всіх учнів, а отже, і рейтинг тієї чи іншої школи або коледжу. Їхнє значення зросло ще більше після нещодавньої появи у США нового федерального закону «Щоб жодна дитина не відставала», яким уряд уперше спробував уплинути на політику штатів у галузі освіти: дотепер вона належала виключно до юрисдикції штатів — як і всі інші аспекти громадського життя, що не знайшли відображення в Конституції. Тепер школу, яка не дає дітям якісної освіти (а таких уже мало, особливо у віддалених малонаселених районах), можуть преспокійно закрити, а дітей перевести у більш сильні навчальні заклади — щоб жодна дитина не відставала.
До самих тестів у США зовсім інше ставлення, ніж у нас до іспитів. Найбільша відмінність — на них не списують і не підказують! Проходити тестування діти починають уже в початкових класах (планові перевірки знань як самим учителем чи школою, так і управлінням освіти міста або штату) і роблять це по кілька разів на місяць. Завдяки цьому вже в найменших виробляється культура тестування. Але не підказують і не списують вони зовсім не тому, що дуже свідомі — діти всюди залишаються дітьми! — а тому що це тягне за собою далекосяжні наслідки.
За словами Рафаели Юсупової, учениці 9 класу однієї з найсильніших шкіл у країні — Стентон коледжу, перед тестуванням учень дає підписку про те, що не користуватиметься підказками. Якщо ж його застали за цим непорядним заняттям, то можуть надовго позбавити права проходити національні тестування на одержання атестату про середню освіту, дуже проблематичним стане вступ до хорошого вузу. Для більшої наочності дітям навіть показують спеціальні відеофільми про те, що трапляється з тими, хто намагається скористатися підказкою на іспиті. Очевидно, вони дуже переконливі, оскільки у всіх учнів, з якими я розмовляла, словосполучення «підказування на іспиті» викликало величезне сум’яття, а іноді й непідробний страх.
Дитина змалку знає: краще показати свої справжні знання, ніж намагатися обдурити. Адже що важливо: діставши погану оцінку з тесту, учень не залишиться «вічним двієчником», як нерідко буває у нас, коли вчителі ставлять оцінки за звичкою, незалежно від того, як дитина відповідає. У США оцінюють не лише знання дитини, але й той прогрес, якого вона досягає останнім часом. Причому саме прогрес є найважливішим показником! Після прийняття нового закону ця тенденція ще посилилася. Для того щоб учень вважався гарним, важливо передусім не те, чи має він високі знання, скільки те, як швидко «росте», підвищує свій рівень. За цим критерієм оцінюють і школи. Тому навіть найбільш відсталого учня не скидають із рахунків як неминучий у роботі брак, а активно намагаються допомогти йому досягти успіху.
Національне тестування школярі починають проходити в 9—10 класах: вони можуть робити кілька спроб, намагаючись здобути максимально високу оцінку. За словами Рафаели, випускаються спеціальні книги, за якими можна ознайомитися зі зразковими варіантами тестів, попрактикуватися, у Стентон коледжі є спеціальні класи, де учнів готують до тестування, хоча, на її погляд, ніякої додаткової підготовки не потрібно — це звичайна перевірка знань. Треба сказати, що в США підготовка до тестів — ціла індустрія, де працюють як окремі репетитори, так і цілі репетиторські фірми, видаються спеціальні книги з методики тестування. Компанії, які створюють тести (їх кілька, і школяр вибирає той, який потрібен в обраному ним вузі, або не проходить тестування взагалі, якщо вступати нікуди не збирається) і проводять тестування та випускають для батьків спеціальні брошури. Вони розповідають, які бувають тести, як підготувати до них дитину, як себе поводити, коли результат незадовільний.
Такі іспити проводить не школа, а спеціальні фірми. Школяр або будь-яка інша людина, котра бажає пройти тестування, реєструється на сайті фірми в Інтернеті або у своїй школі, яка передає інформацію у фірму. Далі слід сплатити невелику суму (у середньому близько 50 дол.) і у визначений день прийти на тестування. Результати будуть відомі вже через три тижні — їх у запечатаному конверті надсилають на ім’я самого учня і в школу.
- * *
Проте тести — далеко не єдиний критерій відбору абітурієнтів. Тому викладачі вузів навіть раді тій обставині, що вони врятовані від щорічного кошмару за назвою «вступні іспити».
— У самому вузі вступні іспити не проводять і тести не розробляють, — повідомив проректор Техаського університету доктор Брюс Уокер, котрий безпосередньо займається прийманням абітурієнтів. — Ми досліджуємо успішність студентів лише в процесі навчання. Скажімо, якщо студент не впорається з тестами на першому курсі, то далі він навчатися не може.
Під час вступу ж використовуються результати тестів, розроблених на національному рівні. Оцінки виставляють фахівці компаній, які безпосередньо займаються тестуванням. Оскільки тестування школярі можуть проходити кілька разів — аби набрати найвищий бал, то нам надсилають усі отримані результати, і ми можемо бачити прогрес.
— Якщо оцінюють абітурієнтів не ваші викладачі, а незалежна фірма, то чи удасться вам набрати саме тих студентів, які за своїми знаннями і світоглядом найбільше підходять Техаському університету?
— Крім результатів тестів, під час вступу до нашого університету враховуються й інші критерії. Ми дивимося, як ця молода людина навчалася в школі (середній бал за останні чотири роки), його становище в класі — тобто чи була вона за своїми знаннями лідером, входила до першої п’ятірки, десятки і так далі. До того ж величезне значення має її життєва позиція: наскільки активно вона брала участь у громадській роботі в школі, у волонтерській діяльності (безкорислива допомога людям), які таланти має — спортивні, музичні і так далі, яка освіта у її батьків. Словом, ураховується вся інформація, яку абітурієнт вказує в аплікаційній формі. Також і офіційні дані зі школи.
— А як бути іноземним студентам? Чи їх до вашого вузу не приймають?
— Чому ж? Вони повинні надати результати тесту на знання англійської мови TOEFL і дані навчання в середній школі. Віднедавна національний тест SAT, крім звичайних предметів, містить у собі і написання есе чи твору. Правила прості: за 20 хвилин потрібно написати все, що завгодно, на задану тему. Аналогічне есе абітурієнти пишуть і під час вступу до нашого університету.
— Невже не списують? Адже це навіть не національний іспит, який можна складати кілька разів: тут або пан, або пропав.
— Звичайно, є й ті, хто обманює. Але, як правило, до другого курсу такі студенти не доходять. Часто ми в комісії визначаємо, що абітурієнт писав есе не сам, а, приміром, списав його з веб-сайта. У таких випадках я особисто дзвоню йому додому (це справляє величезне враження!) і запитую: «Списав?» Якщо він чесно зізнається і перепрошує, то йому дається ще один шанс — протягом 24 годин написати своє справжнє есе, а коли починає «виляти», його заяву про прийом відхиляють.
— У наші вузи, особливо в часи СРСР, також приймали з урахуванням не лише оцінок в атестаті, але й громадської роботи, спортивних досягнень або освіти батьків. Існували пільги для тих, хто відслужив у армії, жителів села тощо. Але можливість зараховувати абітурієнта не тільки на підставі цілком матеріальних оцінок призвела до неймовірного зростання корупції. Як у Техаському університеті відбирають студентів на перший курс?
— За спеціально виведеною формулою. Результати тестів абітурієнта множимо на чотири, додаємо результати двох есе, помножені на три, й добутий результат ділимо на сім. Виходить один цифровий бал — від одиниці до шести. Далі беремо шкалу і будуємо на ній графік (цей процес цілком комп’ютеризовано), за яким можна припустити, як учитиметься ця молода людина. Найвищий прогностичний бал — 410. Після одержання цього балу додаємо ще 10 одиниць тим, хто глибоко вивчав у школі математику, природничі науки і мови (у більшості шкіл діти можуть вивчати курси підвищеної складності, фактично з вузівської програми, які після вступу їм зараховуються як уже вивчені. — Т.Г.). При цьому, коли прогностичний бал нижчий, але результати особистих досягнень високі (за них теж можна дістати від одного до шести балів), то шанси стати студентом набагато підвищуються.
Потім уже будується графік результатів усіх абітурієнтів: зазвичай їх 25 тисяч, а прийняти ми можемо лише 11 тис. Усі, хто виявляється вище від цієї лінії на графіку, вступають, а хто нижче — ні. Основні проблеми виникають із тими, хто виявився трохи вище або трохи нижче графіка, а це близько чотирьох тисяч осіб, — зазвичай вони за своїми показниками не дуже відрізняються.
— Незадоволені результатом можуть подати апеляцію?
— Звісно, це трапляється досить часто. Я особисто розмовляю з такими людьми — як правило, це батьки, котрі не можуть повірити, що їхня дитина має низький рівень знань. Щоб оскаржити вердикт приймальної комісії, потрібно подати заяву і надати додаткові дані про абітурієнта. Факти перегляду цього рішення за обгрунтованою апеляцією були.
— Об’єктивні чи за наполегливим проханням «згори»?
— Якщо ви маєте на увазі політичний тиск від сильних світу цього, то в Америці він також існує. Іноді ми погоджуємося (за рік до нас приходить близько десяти таких студентів), а іноді відмовляємо. Були випадки, коли ми різко відмовляли і дуже впливовим людям, оскільки бачили: молода людина просто не впорається з навчальною програмою.
— Але навіщо йти на такі поступки?
— Це питання фінансування: 20% коштів надходять в університет із бюджету штату. Це дає штату підставу інколи впливати на наші рішення.
— Наскільки це законно? У наших вузах також нерідко приймають студентів поза конкурсом, але за це ректор або декан факультету несуть особисту відповідальність, і коли довести, що вони прийняли когось не лише на підставі оцінок, отриманих на іспиті, то вони можуть серйозно постраждати.
— Законів, які забороняють приймати студентів поза конкурсом, у нас немає.
- * *
Проте, незважаючи на цей факт, який відкриває надзвичайні можливості для корупції, в американські вузи вступають чесно. І причина не лише у високих моральних принципах членів приймальних комісій, а в простому прагматизмі. Слабкий абітурієнт погано вчитиметься, його доведеться відрахувати, але тоді на його місце доведеться шукати нового студента — адже бюджет вузу відсотків на 70 складається з плати за навчання. Якщо ж поганих студентів не відраховувати, то знизиться рейтинг вузу, туди не захочуть вступати сильні учні, не підуть працювати і хороші викладачі. Крім того, оскільки при зарахуванні використовується проста і зрозуміла формула, виходить, при подачі апеляції можна легко знову розрахувати свій бал, і в разі потреби довести, що рішення було прийняте несправедливо.
Адже зауважимо, навіть такі досягнення, як спортивні успіхи чи громадська робота, які, здавалося б, не піддаються точній оцінці, оцінюються за певною шкалою. І тому неважко розібратися, чому Джона, котрий має високі оцінки з національних тестів, але не брав участі у житті школи, не прийняли, а Рейчел, котра завжди вчилася гірше, але була душею класу, перемагала в спортивних змаганнях і мала масу громадських навантажень, стала студенткою.
Знищити корупцію при вступі можна й іншим способом: приймати всіх бажаючих. Так роблять деякі вузи: вони приймають усіх абітурієнтів, щоправда, з невеликим застереженням — на підготовче відділення. Після його закінчення студент повинен пройти тестування і довести, що він може освоювати вузівську програму. По суті, на таких відділеннях вчать учитися: не випадково багато наших співвітчизників вибирають саме ці вузи — добре підготувавшись, вони дістають можливість вступити до будь-якого, навіть дуже престижного, університету або інституту.
На жаль, в об’єктивній оцінці на іспиті і під час вступу до вузу в Україні зацікавлених небагато — переважно ті, хто не може сплачувати за своє навчання або за вступ на «бюджет». Для більшості ж іспити — невичерпне джерело «заробітку» або можливість, не маючи грунтовних знань, здобути вищу освіту. Якщо врахувати, що навчаються такі «платні», як правило, поганенько, то хабар приймальній комісії перетворюється на сплату за купівлю диплома про вищу освіту.
Поки що суспільство це влаштовує. Чи ні?
Тетяна ГАЛКОВСЬКА, http://www.zn.kiev.ua
