25.04.2006 ПОМИЛКИ РОДОВОДУ, АБО «ЧЕРВОНО-ЗЕЛЕНЕ НАМИСТО» ЩАСЛИВОГО НЕБАТЬКІВСТВА
Точність результатів тестів на батьківство доходить до 99,99 % але, попри настільки високий «ступінь імовірності» й такий, здавалося б, цілком надійний результат, будь-яка з практикуючих подібні дослідження структур напевно порадить вам ще раз усе старанно обміркувати. Дивно, але навіть серед приватних клінік, глибоко зацікавлених у розширенні своєї клієнтури, таких відвідувачів зустрічають не штурмом професійної мови, а легкими, оправленими в маленьку золочену рамку, текстами такого змісту: «Якщо ви наважитеся на цей аналіз, слід розуміти, що цей тест може дати несподівані для вас результати, які можуть призвести до проблем психічного чи соціального плану» або «Звісно, ми розуміємо, що кожен тест, який ми проводимо, дуже індивідуальний. Однак перш ніж наважитися, рекомендуємо вам старанно подумати про можливі наслідки». Що це? Маленьке застереження всім, хто бажає пересвідчитися у своєму батьківстві або з достатнім ступенем ймовірності виключити його.
Експертизу спірного батьківства дуже часто називають ідентифікаційним тестом, бо саме вона допомагає вибудувати лабіринти генетичних зв’язків між членами однієї сім’ї. Тільки з її допомогою ви можете виявити, що рідні сестри насправді не такі вже й рідна, а люблячі тата, котрі розчулено кружляють навколо ліжечка свого первістка, насправді виявляються генетично значно ближчими до своїх небожів і небог, ніж тому слід бути. Сьогодні добре відомо, що навіть тато, який насправді не тато, може бути чиїмось батьком. Якщо ще років 50 тому питання генетики розглядали винятково на рівні розповідей про доктора Морро, то в наш час результатами генетичних експертиз користуються навіть суди (до речі, судова медицина однією з перших оцінила досягнення молекулярної генетики у визначенні специфічності ДНК). Щоправда, іноді з вуст адвокатів «потерпілих» можна почути про те, що батьківська любов і турбота прямо пов’язані з певним набором хромосом. Немає генів — немає батьківської любові. Турбота неможлива.
На інформації, що міститься в хромосомі, побудований весь людський організм, а отже, генетичний відбиток кожного з нас строго індивідуальний. В учених колах уже не перший рік обговорюють питання про складання генетичного «паспорта» населення. На думку ряду спеціалістів, подібний крок дозволить чітко ідентифікувати особистість по будь-якому фрагменті біоматеріалу, і тоді не тільки у медиків, але й у криміналістів, суддів, психологів помітно зменшиться роботи. Це — з одного боку. Ну а з іншого — ми самі копаємо собі яму. До відкриття ДНК усі діти, народжені в шлюбі, вважалися дітьми глави сімейства й тут не виникало жодних запитань. Навіть у юридичній площині закон був твердий. Але сьогодні ситуація змінилася — ми навчилися проводити генетичні тести, які підтверджують чи спростовують факт біологічного батьківства (материнства), а це означає, що відкриття ДНК разом із генетичною революцією принесло «хорошу» етичну дилему, приправлену філолофсько-біологічним батьківством.
Попри те, що в Україні перші експертизи спірного батьківства почали проводити лише 13—15 років тому, сьогодні кількість бажаючих вирішити свої сімейні проблеми з допомогою генетичного альтруїзму помітно зросла. Якщо 2003 року Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України провело щодо спірного походження дітей (спірне батьківство, спірне материнство, заміна дітей, установлення кревності) 60 експертиз, то 2004-го і 2005 років їхня кількість зросла відповідно до 115 і 187. Нинішнього року цей показник уже перевалює за 50. Однак подібну «процедуру» може дозволити собі далеко не кожен другий і навіть не третій українець, оскільки стандартна такса за «дорогі реактиви», «складну апаратуру» і «людську працю» становить у середньому 500 доларів. Платним є все. Цивільні справи особливо дорогі, коли в державі не передбачено на це коштів.
Спірне батьківство. То що ж усе-таки це таке? На мій погляд, найцікавіші відповіді дав генеральний директор німецького Центру генетичної діагностики, професор Ріхард Гроссе: «Уявіть собі, що у батька й матері — намистинки, які різняться одна від одної тільки кольором. Нехай у матері будуть червоні намистинки, а у батька — зелені. І от батьки вирішили подарувати своїй дитині теж намисто — на пам’ять і про батька, і про матір. Тому вони зі своїх намистинок, червоних і зелених, роблять нове намисто, червоно-зелене. Це двоколірне намисто «зв’язує» дитину з батьками. Замініть намистинки хромосомами матері (червоними) і батька (зеленими). Якщо дитина походить від батьків із «червоними» та «зеленими» хромосомами, то вона має успадкувати теж «червоні» і «зелені» хромосоми. Інших «кольорів» (чи інших хромосом) бути не повинно. Інакше кажучи, у рамках тесту на визначення батьківства ми за вашим дорученням порівнюємо з допомогою генних технологій хромосоми дитини з хромосомами батьків. Якщо всі хромосоми зелені й червоні, тоді батьківство встановлене з імовірністю, близькою до 100%. Однак при виявленні інших «малюнків» батьківство обстеженого чоловіка стосовно даної дитини виключене».
«Червоно-зелене намисто» щасливого небатьківства? Помилки родоводу? Так. Саме тому сьогодні ми кажемо про метод, який із достатнім ступенем імовірності дозволяє виключити, але не підтвердити батьківство. Про метод, що володіє високою точністю і достовірністю дослідження, завдяки чому його настільки цінують судові органи. Цей метод вирізняється високою продуктивністю і дає можливість уже на ранніх строках життя дитини проводити необхідні дослідження, і при цьому глибина мети збігається з висотою можливості. Хоча, напевно, про останнє й не можна настільки категорично говорити. Адже недарма 29 сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО, що прийняла 1997 року Загальну декларацію про геном і права людини, однією з основних морально-етичних проблем спірного батьківства (материнства) назвала зміну мети дослідження... У Декларації чітко прописана думка про те, що дані, зібрані для однієї мети, жодним чином не повинні використовуватися для іншої як несумісні з початковим наміром. Але ж із погляду як медика, так і генетика питання про батьківство завжди вирішується на користь дитини. Тоді чому ж, якщо я шукаю ікс, то не маю права зупинитися на «спливаючому» у третьому рівнянні ігреку? Щоб прояснити ситуацію, «ДТ» звернулося до завідуючої кафедрою медичної генетики Національної медичної академії післядипломного навчання ім. П.Шупика члена-кореспондента Академії медичних наук України, професора Наталі Горовенко: «Перше, на що я відразу хочу звернути вашу увагу, — батьківство буває різне. Є біологічне батьківство і є юридичне. Два різні питання передбачають дві різні відповіді, два різні шляхи вирішення цієї проблеми. Якщо питання лежить у юридичній площині (тато підозрює, що дитина не його, тому не хоче залишати їй спадщину або виплачувати аліменти), то й вирішується воно тільки через відповідні судові органи. Лише вони мають право призначати судово-медичну експертизу за фактом спірного батьківства і, базуючись на її висновку, приймати конкретні рішення.
Якщо говорити про суто біологічне батьківство, то в цьому разі питання вирішується інакше. За бажанням замовника та чи інша спеціалізована лабораторія може дати відповідь на будь-яке запитання, у тому числі і на питання генетичного батьківства. Але юридичну чинність матиме лише висновок судово-медичного бюро, а не довідка з приватної структури про проведене за такими-то локусами дослідження.
На мій погляд, якщо це не офіційний шлях, то навіщо взагалі ворушити проблему? Ти не віриш своїй дружині чи не можеш їй довіряти? Але для чого ж уплутувати дитину? Коли людина починає порушувати серйозні соціальні питання і намагається відповідати на них біологією, саме тоді і виникають такі колізії, на які вона навіть не розраховувала. Будь-яка дитина — це завжди дарунок долі, за котрий потрібно дякувати. А експертиза спірного батьківства — лише питання, яке ставить особистість перед особистістю, і за отриману таким чином відповідь, швидше за все, доведеться розплачуватися не грошима, а тяжким стражданням».
«Материнство — факт, батьківство — випадок», — сказав колись доктор Роберт Ален і якоюсь мірою мав рацію, хоча не одна біологія робить жінку матір’ю, а чоловіка батьком. Батьківство народжується на рівні душі, і діти — не той аргумент, із допомогою якого слід заводити механізм взаємної помсти. Дитина — одна із найбільш фундаментальних сімейних основ, і якщо вона дасть тріщину, то вже ніхто не зможе зупинити генетичну вендету в глибинах тієї чи іншої сім’ї. І в цій ситуації, вік дитини чи соціальний стан її родини вже не матимуть жодного значення, бо трамвуюча правда «таткового небатьківства» завдасть дитині жорстоких мук. Батьківство — більше, ніж генетика. Тому будь-яка людина, яка хапається за генетичні терези у відповідь на моральну проблему мусить насамперед запитати себе — «а для чого я роблю це? Куди з цим потім піду?» Якщо тато ось так запросто готовий відмовитися від дитини, котру стільки часу плекав і ростив, тоді, можливо, він уже багато років тому визначив різницю між біологічним батьком і просто «татом».
Вікторія СОРОКОПУД, http://www.zn.kiev.ua
