БТБ net - мій швидкісний інтернет. Roads? There, where we go - we don't need roads!

Після 26 березня доведеться рахувати бюлетені, пізніше – аналізувати результати виборів та міркувати про склад парламентської більшості й уряду. Сьогодні виборча кампанія прямує до однієї зі своїх підсумкових, вирішальних фаз.

Знову про фальсифікацію...

На піку популярності сьогодні, як і під час багатьох попередніх виборчих кампаній, твердження про неминучість фальсифікації результатів виборів та застосування адміністративного ресурсу, що їх дедалі голосніше висловлюють політичні партії. За цього в підготовці фальсифікацій звинувачують одне одну й нинішня влада, й нинішня опозиція. Загалом фальсифікація по-українськи – це “коригування” (а власне, спотворення) остаточного результату виборів, безпосередньо обумовленого голосами виборців, які було віддано за ті чи інші політичні сили, за допомогою “втручання” ззовні.

Тематика фальсифікації виборів та ситуація із взаємозвинуваченнями, що були популярними під час усіх попередніх виборчих кампаній, дійсно відображали українські електоральні реалії. Можна пригадати, що під час виборів до українського парламенту 2002 року тема фальсифікації об’єднувала як лівих, так і правих, як відвертих опозиціонерів, так і опозиціонерів доволі поміркованих. Виняток із цього специфічного правила становили у 2002 році переважно представники провладних партій, зокрема “За єдину Україну!”. Тоді про фальсифікацію результатів виборів говорили також у контексті використання адміністративного ресурсу та підкупу виборців з огляду на їх масовий характер і застосування особливих технологій безпосередньо в день голосування.

Обміни люб’язностями

Нинішній виборчій кампанії теж не бракує взаємних звинувачень у фальсифікацій. Утім, сьогодні у цьому й нинішня влада й нинішня опозиція відкрито звинувачують одне одного переважним чином у локальному аспекті. Адже такі закиди лунають щодо фальсифікаційних планів в окремих українських регіонах, зокрема на Сході та Півдні України. Основні звинувачення стосуються насамперед списків виборців, де знову спостерігається безліч помилок і неточностей, та складу дільничних виборчих комісій, чимало з яких залишаються недоукомплектованими. Можна припустити, що коли настане пора підраховувати результати народного волевиявлення, опозиція звинувачуватиме владу у фальсифікаціях на Заході України, а влада опозицію – на Сході.

10 березня було оприлюднено відкритий лист керівника виборчого штабу Блоку “Наша Україна” в Донецькій області Антона Клименка, в якому було заявлено, що на Донеччині проведена добре організована та координована з єдиного центру робота з фальсифікації виборів. Такий висновок було зроблено на основі аналізу принципів формування виборчих комісій і списків виборців в області: ”...дільничні виборчі комісії на 70–80 відсотків сформовані зі співробітників одного колективу (колективу підприємства, установи тощо). Законом це не заборонено, але такий підхід у формуванні комісій робить членів комісії залежними і підконтрольними” керівництву виборчих комісій, до того їх нинішній склад “сформовано в основному з тих же осіб, які входили до складу виборчих комісій під час першого та другого турів минулих президентських виборів”. Понад те, виходячи з тексту листа, “у процесі передачі списків виборців від робочих груп по їх складанню до дільничних виборчих комісій реальні списки замінені на списки другого туру президентських виборів 2004 року. Крім того, навіть ці списки ще більше сфальсифіковані та змінені. ...завищений відсоток виборців має місце майже у всіх адміністративно-територіальних одиницях Донецької області, що неважко перевірити шляхом співставлення офіційних статистичних даних”. Відтак “одним з найбільш розповсюджених засобів фальсифікації списків виборців є неодноразове включення у списки одних і тих же виборців з незначною зміною їх анкетних даних – зміна або додання літери, цифри тощо. За рахунок такої операції списки виборців “роздуваються” на 40–60%, а у день голосування одні й ті ж особи голосують по декілька разів..., доволі часто у виборчих списках зустрічається включення неіснуючих взагалі виборців, адрес або включення у списків виборців, які не проживають за вказаними у списках адресами”.

12 березня член Центральної виборчої комісії Руслан Князевич, який балотується до парламенту за списком виборчого блоку “Наша Україна”, прямо заявив про підготовку масштабних фальсифікацій виборів на сході країни. Зокрема, згідно з його заявою додаткові можливості для фальсифікації створює те, що цього року списки виборців перекладаються українською мовою. Р. Князевич також оприлюднив інформацію про те, що в списках виборців, поданих до ЦВК, можна знайти понад мільйон двійників.

Своєю чергою, з іншого табору теж лунають більш ніж красномовні заяви про підготовку до фальсифікації результатів виборів. І в даному контексті заяви з боку “НУ” можна розглядати як своєрідну випереджальну реакцію на закиди нинішньої опозиції. 4 березня 2006 року на IX з’їзді Партії регіонів про сценарії фальсифікації виборів уголос заговорили її лідери. Наприклад, Віктор Янукович у своєму виступі заявив, що влада розробила схему масових фальсифікацій виборів у всіх без винятку регіонах України. Зокрема, за його словами, “списки виборців перекладають українською мовою, навмисно роблячи помилки під час перекладу в прізвищах, іменах для того, щоб люди не могли проголосувати. В списках при цьому пропускають не тільки цілі родини, але й будинки та вулиці, з списків раптом пропадають навіть житлові квартали”. В. Янукович також повідомив про чергове “ноу-хау” у галузі фальсифікування – принцип формування дільничних виборчих комісій. Твердження В. Януковича прямо протилежні вищенаведеним висновкам А. Клименка. Адже, за словами лідера ПРУ, “комісії формуються з представників так званих технічних провладних партій”, а “ці люди мають чітке завдання – в день виборів раптом різко захворіти, знайти будь-які вагомі причини для того, щоб не брати участі в роботі комісій... Через неукомплектованість виборчі комісії стануть нелегітимними, а вибори на цих дільницях будуть визнані такими, що не відбулися”.

Фактично солідарну з ПРУ позицію щодо неминучості виборчих фальсифікацій посідає керівництво опозиційного блоку “Не так!”. 13 березня його лідер Л. Кравчук навіть спрогнозував розгортання акцій протесту в разі фальсифікації виборів до Верховної Ради. За його твердженнями, влада будь-що намагається сфальсифікувати списки виборців: так, прізвища в списках виборців перекладаються з російської на українську, що призводить до їх неправильного написання, а отже, унеможливлює голосування конкретного виборця через розбіжності в написанні його прізвища в паспорті й у списку. Крім того, як стверджує Л. Кравчук, в основному на Сході України та в Криму зі списків пропадають цілі будинки, а іноді й вулиці.

Про можливість фальсифікацій говорить також і лідер КПУ. “Вибори 2006 року будуть бруднішими за останні президентські вибори, – вказує П. Симоненко, – окрім гасел та підписання... “пустих” меморандумів і указів про “чесні і прозорі” вибори, нічого не зроблено, аби відповідно до Конституції створити людям належні умови для вільного волевиявлення”. Проте в даному разі звинувачення на адресу чинної влади не настільки чітко артикульовані, скоріше вони обережні, а до того ж тут більше говориться про роль ПРУ. “Якщо говорити про донецький регіон, ми повинні повернутися до історії, – вказує П. Симоненко на сторінка “Комуніста” від 8 березня 2006 року, – у 1999 році в результаті президентських виборів Янукович одержав в управління всю власність регіону. В 2002 році за фальсифікацію виборів парламентських Кучма розплатився з ним посадою прем’єр-міністра”.

Натомість лідерка БЮТ Юлія Тимошенко вважає, що нинішні вибори “будуть набагато чеснішими, ніж вони були раніше”. Пояснює вона це тими змінами, що відбулись у системі управління з приходом до влади “помаранчевої” команди, адже “старий адмінресурс практично з коренями ми витягли, а новий адмінресурс, навіть якщо хоче йти на фальсифікації, – все одно неспроможний”.

Водночас із боку іміджевих миротворців лунають і доволі розважливі заяви щодо неможливості здійснення нових фальсифікацій. Наприклад, спікер Володимир Литвин висловив переконання, що не вірить у можливість здійснення фальсифікацій під час парламентських виборів. “Я переконаний, що ті розмови, які зараз нагнітаються, – для того, щоб мати мотиви давати оцінки поствиборчому процесу”, – заявив він 13 березня.

Технологічні реалії виборів

Сьогоднішні розмови про фальсифікації виборів породжуються проблемами, що існують у технологічній площині їх проведення. Скажімо, нині спостерігачі фіксують набагато менше порівняно з попереднім виборчим досвідом фактів застосування адміністративного ресурсу в таких формах, як прямий тиск на виборців та їх підкуп. Та все ж існує небезпека матеріалізації тих потенційних ризиків, що криються в самому процесі організації виборів. У поствиборчий період, коли надаватиметься оцінка виборчому процесові, саме їх можна буде трактувати як чинники, що призвели до фальсифікації результатів виборів в окремих округах.

Сьогодні голова ЦВК Ярослав Давидович зазначає, що не бачить підстав для заяв про можливий зрив виборів. Президент України. Віктор Ющенко вказує, що відповідальність за проведення чесних і прозорих парламентських виборів лежить однаковою мірою на представниках як центральної, так і регіональної влади. Йдеться не тільки про відповідальність ЦВК, але передовсім про відповідальність влади. ”...не Ярослав Давидович буде відповідати за наявність чи відсутність там чи деінде скриньок – відповідатиме за це голова тієї обласної чи районної адміністрації, який не підготував відповідні приміщення й не зробив усі умови для того, щоб громада цього регіону голосувала нормально”, – наголошував Президент в інтерв’ю УТ–1 6 березня. Належить нагадати, що ще 23 січня побачив світ Указ Президента України “Про забезпечення проведення демократичних, чесних і прозорих виборів 2006 року”, де створення умов та сприяння проведенню вільних і прозорих виборів було визначено як одне з пріоритетних завдань Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування (в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади). Щоправда, виникали й певні аналогії з приводу цього політичного документа. Адже кілька років тому вийшов, наприклад, Указ Президента Л. Кучми “Про забезпечення реалізації прав громадян, принципів демократичного суспільства, відкритості і прозорості у процесі підготовки та проведення виборів 2002 року”, проте ті вибори аж ніяк не можна було назвати дійсно демократичними. Але ж, з іншого боку, жодна політична сила не може, зрозуміло, зреалізувати свої прагнення до проведення чесних виборів без свідомого бажання всіх суб’єктів цього процесу і без створення для цього належних умов з боку законної влади.

Отже, сьогоднішні ризики виборів, які потім можуть зрушити процес подання апеляцій з приводу фальсифікації їх результатів, полягають і в таких технологічних “дрібницях”, як створення дільничних виборчих комісій. На сьогодні утворено 33 тис. 962 виборчих дільниці в Україні та 114 закордонних виборчих дільниць.

Ще 6 березня В. Ющенко озвучив показник недоукомплектування складу дільничних виборчих комісій, що дорівнював приблизно 10%. Говорилося про майже 12 тисяч кадрових вакансій у їх складі. Нагадаємо, що згідно зі статтею 28 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про вибори народних депутатів України” право подавати кандидатури до складу дільничних виборчих комісій мають партії (блоки), які в поточному складі Верховної Ради України станом на 15 вересня року, що передує рокові проведення виборів, мають свої партійні фракції (фракції блоків), а також всі інші партії (блоки), які є суб’єктами виборчого процесу. Проте вже сьогодні можна побачити, що політичні партії не впоралися належним чином із цим завданням. 6 березня Я. Давидович заявив, що процес формування дільничних виборчих комісій, які є ключовою ланкою виборів, став найбільш вразливим місцем в організації виборчого процесу. Так, деякі з виборчих дільниць, що мали розпочати роботу ще 22 лютого, залишалися недоукомплектованими й через два тижні після цього строку. Наприклад, станом на 6 березня в Миколаївській області не вистачало 4 тис. членів комісій, у Харківській—понад 5 тис., а в одному з округів Черкаської області протягом однієї лише доби було написано 100 заяв про відмову брати участь у роботі комісій. Також траплялися непоодинокі випадки, коли членів комісій, кандидатури яких було запропоновано окремими політичними силами, не можна було ніде знайти. Понад те, навіть за два тижні до дати виборів деякі члени дільничних комісій відмовлялись у них працювати. З огляду на це, як повідомив Я. Давидович, доведеться вносити невідкладні зміни до виборчого законодавства, хоча до виборів залишилося менше двох тижнів. Зокрема ЦВК запропонувала внести такі зміни до законодавства, які б дозволили рекомендувати кандидатури у члени ДВК, у тому числі й на керівні посади, представникам органів місцевого самоврядування – звісно, з обов’язковим урахуванням пропозицій політичних партій. Проте можна припустити, що таку пропозицію опозиція теж буде трактувати як спробу застосування адміністративного ресурсу. В парламенті зареєстровано також законопроект, запропонований ПРУ. Метою його є встановлення додаткових гарантій щодо реалізації виборчого права громадян шляхом надання їм можливості оскаржувати допущені при складанні списку виборців неточності до дня голосування включно. Наразі складно сказати, які саме зміни пройдуть. Однак очевидно, що ВР слід було опікуватися виборчим процесом набагато раніше, а не працювати в такому пожежному режимі, який здатен продукувати тільки розмови про нечесні вибори.

Ще одним ризиком, здатним зірвати вибори, може стати надзвичайна тиснява під час голосування, що може не дозволити проголосувати всім, хто бажає, навіть якщо їхні прізвища і є в списках. За словами Я. Давидовича, органи місцевого самоврядування знехтували нормою закону, якою передбачається, що дільниця має формуватися з розрахунку на 2,5 тис. виборців. 1325 виборчих дільниць утворені з перевищенням максимальної кількості виборців. Більше того, на 114 дільницях в Україні матимуть голосувати понад 4000 виборців! Лідерами процесу “ущільнення” є великі міста: Київ (149 дільниць), Дніпропетровськ (131), Львів (102). Власне, норму закону не дотримано в жодному великому місті України. Тиснява також збільшуватиметься за рахунок того, що чи не вперше виборці голосуватимуть за кількома списками – до парламенту, до органів місцевого самоврядування. А якщо згадати, що список до ВР завдовжки 78 см, то зрозуміло, що виборцям хоч-не-хоч доведеться витрачати якийсь час на те, аби віднайти в ньому своїх обранців. Окрім того, ці довжелезні бюлетені треба буде ще й обробляти. Вочевидь, це теж може зайняти немало часу – неминуче більше, ніж планується.

Відтак наразі можна сказати одне: політичне та технологічне (не в сенсі технологій, а в сенсі організації виборів) забезпечення виборчого процесу стане серйозним іспитом для нинішньої влади.

Український незалежний центр політичних досліджень

Ukrainian Center for Independent Political Research

Україна, 01030, м. Київ, вул. Пирогова, 4/26 к. 20

UKRAINE, Kyiv, 01030, Pyrogova Str., 4/26 Suite 20

Tel./fax: (044) 230-9178, 235-6505, e-mail: ucipr@ucipr.kiev.ua, http://www.ucipr.kiev.ua

RU. 12-й рік видання, № 47/439, 13 березня 2006 року