02.03.2008 «Ненаситне прагнення влади». Кілька штрихів до психологічного портрета Сталіна і сьогодення
5 березня виповнюється 55 років від дня смерті Йосипа Сталіна. Останнім часом дедалі більшає свідчень, що «вождя всіх народів» отруїли його поплічники. Хай там як, але із цими припущеннями мусять розбиратися архівісти. Нам же цікаво осягнути сутність феномена Сталіна, який блискуче маніпулював свідомістю мас (як тут не згадати про теорію «психології натовпу», що її сформулював у XIX столітті французький лікар Густав Ле Бон) і мав мало не магічний вплив на сучасників. Усе це не знімає з тогочасного суспільства відповідальності за жахливі репресії. На ньому також лежить тягар вини.
…Бібліографія про диктатора, який створив радянську імперію, підкорив собі фізично й духовно підданих на безмежних просторах узурпованої ним держави, чим наводив жах на цілий світ, налічує на Заході сотні томів видань і сотні тисяч статей у ЗМІ. Радянологи й кремлезнавці, до яких належить Роберт Конквест, створили цілу галузь досліджень — сталінологію.
Книга цього всесвітньо відомого британсько-американського історика й письменника «Сталін — винищувач націй», що вперше вийшла друком 1991 року і витримала кілька перевидань, подає психологічний портрет диктатора на тлі драматичних подій.
«Важко знайти негативніший феномен і негативніший тип, ніж Сталін, — наголошує Роберт Конквест. — Однак негативне не означає недійсне. Сталін був утіленням надзвичайно активної сили, що суперечила людяності й реальності, примарним гуманоїдним тролем чи дияволом, який з’явився звідти, де інші виміри, де чинні інші фізичні й «моральні» закони, і намагався змінити глибинний земний порядок відповідно до своїх правил».
Сталіна та сталінізм іще рано списувати в архів. Принаймні допоки його духовні нащадки замовчуватимуть у Верховній Раді України злочини кривавого диктатора, який розчавив українське Відродження, ініціював голодомори й заборонив Українську автокефальну православну церкву. Допоки всі українці, які найбільше постраждали від сталінських репресій, остаточно не позбудуться рабського інстинкту поклонятися великому катові й плазувати перед ним, навіть мертвим. Нижче наводимо уривок із книги Роберта Конквеста «Сталін — винищувач націй».
Ф.Гойя. «Сатурн, який пожирає своїх дітей»
«При згадці про Сталіна виникає образ з картини Гойї «Сатурн, який пожирає своїх дітей». Невдовзі після того, як у мене знову з’явилося це живе відчуття — рік чи два тому, — я зустрівся в Москві з видатним радянським письменником, який щойно побував у музеї Прадо і бачив її оригінал. Перш ніж я натякнув на аналогію, він сказав мені, що картина надзвичайно вразила його. Враження від нелюдського земного жаху — майже таке ж саме. Та якщо добре поміркувати, є різниця, й не одна. Вона не тільки в тому, що схожий на людожера-велетня Сатурн їсть лише своїх дітей. Сталін цього обмеження не дотримувався. До того ж Сатурн із його вилупленими очима та скуйовдженим волоссям — антипод спокійної й випещеної публічної персони Сталіна. Та це не означає, що за фасадом не приховувався маніяк і руйнівник, подібний до створеного художником, який володів надзвичайною проникливістю. Правда й те, що зовні зазвичай спокійний Сталін часом вибухав клекотінням невгамовної люті.
Нині радянські психологи публічно дискутують, чи Сталін народився душевнохворим, чи став ним. Те, що він був психічно ненормальним, цілком очевидно. Навряд чи хтось заперечить, якщо ми назвемо його параноїком — не в клінічному розумінні цього слова, а так, як уживають його в буденній мові.
Сталін говорив своєму французькому улесникові Барбюсу, що здорова недовіра — найкраща основа співпраці. Так він м’яко висловився про свою постійну звичку підозрювати, що вороги — усюди...
Його вдачу вирізняла передусім жорстокість. Його радянський біограф Волкогонов «розмовляв із сотнями людей, які знали Сталіна особисто», і дійшов висновку, що «жорстокість була звичайною й невід’ємною властивістю його єства».
Щоб переконатися у схильності Сталіна до терору, достатньо поглянути на його вчинки. Тиранові ввижалося, що його оточують вороги, і, щоб покінчити з ними, у нього були єдино надійні ліки. Марксизм, який він сприйняв в екстремістській формі, зобов’язував його викоренити так звані ворожі класи...
Він знав про нові убивства або навіть наполягав на них. На початку 1938 року Єжова відрядили в Україну, щоб той віддав наказ стратити ще 30 000 осіб. Вибір жертв було покладено на місцевий НКВС. Більше того, Сталін був докладно поінформований про те, скільки людей конають у таборах, і в червні 1937 року він особисто наполягав на тому, щоб погіршити умови ув’язнення, які й без того призводили до летального кінця. Він (...) віддавав особисті розпорядження бити невинних в’язнів.
Деспоти, які насолоджувалися вбивствами й тортурами, були в різні періоди історії. Сталін посідає серед них чільне місце. Його розпорядження катувати людей нагадують нам, що він правив не тільки методами терору, а й фальсифікацій. Тортури мали на меті «вибити» фальшиві зізнання. Це однаковою мірою стосувалося не тільки звинувачених, яких збиралися судити публічно, влаштовуючи гучні політичні спектаклі, а й тих, кого розстрілювали таємно.
Усе це було проявом ненаситного прагнення влади. Радянський соціолог Ігор Бестужев-Лада стверджує, що «після катастрофічних провалів 1929—1933 років навіть сам Сталін вважав, що його скинуть», і що «логіка його вчинків» полягала «у запеклій боротьбі за забезпечення особистої влади, а згодом — у тому, щоб утримати її за будь-яку ціну… Це була замаскована й безжальна боротьба з використанням усього арсеналу хитрощів та підступності».
Багатьом спадав на думку тигр. Він — не тільки уособлення хижака, найнебезпечніший убивця джунглів, що лежить у засідці, чатуючи на жертву й лише зрідка виявляючи неспокій. Зовсім інше, дивовижніше порівняння з тваринним світом зробив Максим Горький. Коли він помер, НКВС узявся за його особисті записи. Ягода лаявся, читаючи деякі нотатки. Серед них була характеристика Сталіна. Горький посилався на пояснення: блоха, якби її збільшити в тисячі разів, перетворилася б на найогиднішу й найнебезпечнішу з усіх істот. Як на нього, Сталін і був саме такою істотою. Монстром, який упивається людською кров’ю, мов ненаситний паразит» (переклад з англійської Аркадія Сидорука).
…Роберт Конквест шукає психологічний ключ до розуміння патологічних, на його переконання, вчинків кремлівського диктатора, що призвели до трагедії цілих народів у колишньому СРСР. Дослідник знаходить його в тому, що Сталін належав до «інородців». Щоб вижити й домогтися зверхності в чужому середовищі, він став затятим російським шовіністом.
Сталін, вважає Конквест, не був «ані повністю грузином, ані повністю росіянином». На підтвердження він наводить такий приклад: коли Джугашвілі утвердився в Москві як правитель величезної російської імперії, його молодший син сказав сестрі: «Колись тато був грузином».
Сталін значною мірою порвав зв’язки з батьківщиною. Якось у своїй промові він назвав її «маленьким клаптиком радянської території, що називається Грузією». Грузини, додає Конквест, завжди його дратували. Сталіна обурювало, що вони вважали себе «європейським островом в азійському морі». Грузію теж не оминули репресії.
На початку 1943 року Сталін, за словами Конквеста, «вирішив провести операцію проти тих, з ким воював довше, ніж із німцями, — проти радянських громадян. Ішлося про масову депортацію націй Кавказу й Криму, котрі, як стверджувалося, вітали німців чи не боролися з ними. Уже 1941 року Сталін депортував радянських німців і ліквідував німецьку автономію у Поволжі. Тепер настала черга калмиків, чеченців, інгушів, карачаївців, балкарців і кримських татар. Загальне число депортованих перевищило два мільйони. Близько третини з них померли в дорозі або в перші місяці перебування у спеціальних поселеннях НКВС у пустелі й тундрі. Сталін шкодував, що не зміг депортувати ще й українців. Їх було занадто багато».
Справа Сталіна живе й сьогодні. Його духовні нащадки останнім часом дедалі частіше піднімають голови. Так, «Комсомольская правда» в Америке» (№5, 2008) знову продемонструвала свою зоологічну ненависть до українців у статті «На Украине славят бывших эсесовцев. С подачи президента Ющенко из гитлеровцев делают героев». Наведемо мовою оригіналу цитату, від якої відгонить параноєю: «Всего за годы войны бойцы ОУН-УПА уничтожили порядка 1,5 млн. евреев, 1 млн. украинцев и 500 тысяч поляков. В одном только Бабьем Яру было расстреляно от 200 до 300 тысяч евреев. Из 1500 карателей там было только 300 немцев, остальные — полицаи из ОУН. Теперь этим в украинской политтусовке принято гордиться, как это делает, например, депутат Ровенского горсовета Шкоратюк. Эсесовские батальоны «Нахтигаль», «Роланд» (читайте матеріал В.В’ятровича «Як творилася легенда про Nachtigall», «ДТ» №6, 2008), дивизия СС «Галичина», полк «Бранденбург» (до речі, він складався здебільшого з «білих» росіян. — А.С., С.М.), вспомогательная украинская полиция — все они с воодушевлением приводили оккупированные земли в состояние «юденфрай» («свободно от евреев»)». Далі анонімного автора «КП» в Америке» взагалі занесло, й він наводить такі міфічні цифри, плутаючи політичну організацію (ОУН) з Українською повстанською армією, яка була створена лише в жовтні 1942 року і діяла в лісах Волині та Галичини «проти всіх» зайд — нацистів, комуністичних партизанів і частин, які підпорядковувалися польському уряду в екзилі: «…и концлагеря в Европе охраняли бойцы ОУН-УПА: вместе с пособниками нацистов из Польши и Прибалтики они составляли около 70% охранников на этих «фабриках смерти». Звідки ці цифри, з яких «документів», як і людожерські дані щодо кількості вбитих «бойцами ОУН-УПА» євреїв, українців і поляків? Практично й Голокост в Україні «навішується» на український національно-визвольний рух — видно, не без допомоги прокремлівських ЗМІ сумнозвісна тенденція докотилася й до берегів Гудзону. Абсолютною брехнею, яка роздмухує національну ворожнечу, завершується ця провокативна стаття «американських комсомольців»: «А с высоких «оранжевых» трибун тем временем все чаще раздаются голоса, что во всех бедах украинского народа виноваты «жиды, москали и ляхи».
Це і є маніпулювання людською свідомістю, у чому не було рівних Сталіну, який став головним вершителем доль у концтаборі-державі, яку сам побудував. Так, це справді була затребувана «тверда рука», попит на яку актуальний і сьогодні (через фактичну відсутність об’єктивної критики не тільки самого Сталіна, а й породженої ним Системи), особливо в нашого північного сусіда. Чи не тому більшість громадян (53%) Російської Федерації і на початку XXI століття (за даними 2003 року) позитивно оцінюють роль Сталіна в історії держави?
Автори: Акрадій СИДОРУК, Сергій МАХУН для ДТ
