27.02.2008 Українські корені російської мови
В Росії про це делікатно не згадують, а в Україні про це замовчують, і мало хто знає, що ті, які звуть себе “русскімі”, не те що до Русі, а й до слов’янства не належать.
Вони є нащадками фіно-угорських племен, про яких згадує в своїх літописах ще києво-печерський Нестор, виокремлюючи слов’ян від фіно-угрів: “Бо се тільки слов’янський народ на Русі: поляни, деревляни, новгородці, полочани, дреговичі, сіверяни, бужани, – бо сидять вони по [ріці] Бугу, – а потім же волиняни. А се – інші народи, які данину дають Русі: чудь, весь, меря, мурома, черемиси, мордва, перм, печора, ям, литва, зимогола, корсь, нарова, ліб. Ці мають свою мову, [походять] від коліна Яфетового, бо живуть у північних краях.” На сьогодні ці захутір-михайлівські неслов’яни зуміли привласнити вже й самого Нестора.
А пригадуєте карту так званої Київської Русі зі шкільного підручника по історії СРСР з нанесеними на ній назвами племен? Порівняйте її з картою нинішньої Росії і ви виявите, що слов’янськими племенами були заселені лише Новгородська і Псковська землі. Та стверджувати на підставі цього факту про наявність у рускіх слов’янських коренів помилково, оскільки упродовж 15 – 16 століть московити винищили всіх слов’ян цих земель. Ось що говорить про це М.Карамзін: “Залишився труп, душа щезла, інші мешканці, інші звичаї і норови, ...”. До речі, після кожного нашестя москвини заселяли спустошені землі мордово-татарським етносом, але, увага!, приходили знову і знову винищували всіх в тому числі і залишених попередні рази “саатєчесвєнніков”. Доречна інформація для нинішніх “саатєчєствєнніков”.
Як пише Нестор, ще тисячу років тому, пращури сучасних “русскіх” мали свою мову. Але внаслідок окультурення нецивілізованих північних племен, на їхніх теренах почалася формуватися нова говірка, – такий собі вінегрет з української, староболгарської (церковнослов’янської), татарської, німецької, французької, яка стала називатися русскім язиком. Такий мовний вінегрет утворився внаслідок запозичень фіно-уграми термінів від мов тих народів, які брали участь у їхньому культурному і технічному становленні.
Інколи творці “язика”, не розуміючи суті запозичених слів, надавали їм у новофінській (російській) мові протилежного змісту. Приміром, є слово глаз, яким фінські мовотворці замінили запозичену українську назву тілесного органу – око. Біда в тому, що в слові око, яке складається з трьох букв – два звуки “о”, не природні для голосового апарату фіно-угорського антропологічного типу. Через це, в період німецького окультурення, вони запозичили німецьке слово “глаз”, що перекладається з німецької як “скло”. Натомість скляні прилади – окуляри, фінські мовотворці залишили в українському варіанті – “очкі”, що українською означає органи бачення, відповідного походження і слово “окуляр”.
Старофінська мова не зникла, а паралельно існує з офіційною у нащадків фіно-угрів – це “фєня” (мова кримінальної босоти).
Українське походження російської мови яскраво видно в словах: прачка, прачєчная (від української прати, а не стірать, що теж походить з української стирати бруд, терти полотно в руках); вимагателі – від української вимагати, тобто російською – трєбовать, що походить знову таки від українського слова треба, а не російського нужно, і сотні-тисячі інших слів.
А от новофінське слово затилок, звідси – тил у військовому й архітектурному значеннях, походять від українського потилиця, яке у свою чергу впродовж своєї трансформації в українській мові зазнало зміни від проти-лиця до поти-лиця, так само як гриби облі-пеньки трансформувалися на о-пеньки.
Українське походження мають такі слова як дорога і поріг, які мають у своїй складовій українське слово ріг (поворот – ріг дороги, шляху, вулиці та ріг будинку). До яких же рогів ведуть стежки фінського мовотворення? Слово по-ріг виникло з того, що свої хати праукраїнці будували з дерев’яного каркасу і глини. Тож, аби зменшити кількість виготовлення трудоємких перегородок каркасу для влаштування дверей, двері ставили до рогу будівлі, тому й нижня планка була по-ріг.
Та й звідки у племенах мері й чуді могли виникнути зазначені слова, якщо в кінці першого тисячоліття нашої доби вони жили на примітивному рівні? Пращури ж українців мали вже цілком високу культурну і технологічно цивілізовану державу Київську Русь. Українці жили в будинках, будували цегляні храми, мали огороджені поселення, городи і двори, вирощували сільськогосподарські культури, тримали свійську худобу і птицю, виробляли низку побутових речей гончарства, ткацтва, теслярства, обробітку шкіри тощо.
Віктор Ткаченко для Народний Оглядач
