30.10.2007 48 мільйонів зомбі, або чому ви не вмієте думати?
Ви не маєте власної думки! Вона – не ваша. Вона – з телевізора, радіо чи газети. Мені вас шкода.
Вмикаю телевізор. Новини. Дивлюся чергові депутатські сварки та виливання помиїв один на одного, сюжет про комунальників Києва, фестиваль свиней десь там за кордоном і… «За Нємірофф во всьом мірє».
Їду на роботу. Маршрутка. Заходить дідусь – ніхто не поступається місцем. Дідусь виявився не «божим одуванчиком», тому починає виливати свою злість на дівчину, що сидить із величезними сумками. У тому, що йому не поступилися місцем, винні політики, які виростили таку молодь.
На роботі. Знову політика і купа непотрібних речей. Фото з гей-парадів, ДТП, корисність сексу і шкідливість шоколаду. Хтось на когось сказав щось неприємне, той образився. Пішли новини…
Назад додому – те ж саме.
Вдома. Сусідка з малою пенсією, подруга з двотижневим малюком. Одна за свою бідність звинувачує «помаранчевих», інша – «біло-блакитних», бо не може отримати свої 8 тисяч. Чергова сварка, дитина прокинулася і плаче. Сусід зверху прийняв буддизм, і йому все пофіг. Заздрю.
Коло замикається у круговерть, яка затягує, як тайфун. Щодня прокидаєшся і живеш. Вже не своїм життям. Інформаційна ера, про яку так багато пишуть і яку так вихваляють, насправді стає ерою чергового рабовласництва. І якщо раніше власник підкорював собі фізичну сторону людини, то тепер – її моральне, духовне та емоційне життя.
Погоджуюся: ера інформації відкрила доступ всім до всього. Вже немає тотальної таємничості, секретності й нестачі інформації. Сьогодні кожен може дізнатися те, що йому заманеться, звісно у рамках, допоки це не перешкоджає інтересам держави, клановим чи просто інтересам місцевої мафії. Сьогодні я, не бувши за кордоном, можу більше знати про далекі країни, ніж їх жителі. Можу вільно спілкуватися з другом на іншому боці земної кулі, можу дізнатися, як виготовити бомбу, зробити її …
Але чи потрібно це мені? Чи потрібно мені знати, хто і з ким домовлявся у кулуарах, якого кольору спідня білизна у Герман, і скільки золотих скульптур на дачі у Януковича? Мені – потрібно, бо в мене робота така. А іншим 48 мільйонам?
Коли збирається компанія за столом, сьогодні не обговорюють нову книжку, новий сорт вина, причину неврожаїв. Мова заходить про політику. Знову ж таки – хто що зробив, і хто чого не зробив. Причому опоненти апелюють не конкретними фактами, а суб’єктивними думками, а ще частіше – думками тих самих політиків. Чому так? Та просто у суцільному і щільному потоці інформації конкретні факти не залишаються у пам’яті. Відбиваються там лише переживання. Емоції.
Ось чому сьогодні кардинально змінився формат телебачення та радіо. Вас вже не пічкають цифрами та словами. Вам дають емоції. Подивилися рекламу і вирішили купити непотрібний продукт не тому, що вам він потрібен, а тому, що так модно. А ви ж – модна людина. Або так, виявляється, патріотично. А ви хіба не патріот?
Так само й з політиками. Ви пам’ятаєте, що останнього зробили ті, хто щодня найчастіше з’являється на телебаченні? Ні? Я також. Зате ви чітко знаєте, що Тимошенко біла та пухнаста, Янукович – злісний регіонал, а Луценко – новий Гонта. Чи навпаки, залежно від того, в якому регіоні ви живете, і що вам найбільше показують.
Ви не маєте власної думки! Вона – не ваша. Вона – з телевізора, радіо чи газети. Про що ви розмірковували останнього разу? Як прогодувати родину? І до чого дійшли? Політики винні… А чим ви цікавилися останнього разу. Яке ваше захоплення? Колекціонувати етикетки від рідного пива?
Споживач інформації сьогодні – це зомбі, який живе тим емоційним світом, яким його підживлюють щодня ЗМІ. Інформаційний простір – це тотальна енергетична мережа, яка з вас викачує ваші думки, натомість пропонує вам створені нею штампи. Штамп політичної заклопотаності, штамп проведення дозвілля за келихом пива, штамп необхідності розпочинати статеве життя у 12 років, штамп, штамп, штамп... Можете опиратися? Чудово! У вас ще є власна думка на суспільні штампи? А ви впевнені, що це – ВАША думка? Втім, чи довго ви ще зможете опиратися?
Як показують досліди, свідомість людей вже змінилася на 43%. Найбільше – у містах, де людина щодня піддається інформаційному насиллю. Найменше – у селах, де телевізор дивляться лише взимку.
А тоді виходить, що вранці, прокинувшись, ми йдемо робити каву, бо так – заведено. Далі вдягаємо одяг, в тенденціях сучасної моди, вмикаємо плеєр із модною музикою і… геть забуваємо про те, що під величезним нашаруванням інформаційних штампів, десь далеко, заховане наше «Я». Справжнє. З його уподобаннями, емоціями, переживаннями. Що йому не так то й подобається ця політика, а нові моделі взуття воно просто ненавидить. І шоколад обожнює, і книжки читає, а ще – колекціонує…
Та навряд чи ваше «Я» прокинеться, адже чергова порція емоційних новин все більше і більше витіснятиме його.
Аня ДАНЬКО, І-РЕПОРТЕ
