21.06.2007 Українським психіатрам усе частіше доводиться лікувати жертв «одноруких бандитів»
Азартні ігри допомагають людині розслабитися, розважитися і на деякий час забути про свої проблеми на роботі чи в сім’ї. Гра залишається непоганим способом відпочинку, поки людина контролює ситуацію. Коли ж ситуація виходить з-під контролю, починаються проблеми, і в людини може виникнути залежність від азартних ігор. Такий гравець уже не володіє своїм життям. Про те, як хворий може видряпатися з цієї біди і чим йому можуть допомогти лікарі, «УМ» дізнавалася у керівника Київської міської кризової психіатричної служби психіатра Ореста Чубка.
Ігри б’ють по сильній статі
За словами Ореста Богдановича, наразі в його центрі стаціонарно (безкоштовно!!!) лікуються близько десяти людей, які потерпають від ігрової залежності. Усього ж за рік роботи службі вдалося пролікувати близько 30 таких пацієнтів. Практично всі вони звернулися по допомогу самі — коли зрозуміли, що далі жити у грі не можуть. Причому 80 відсотків ігроманів складають чоловіки — слабка стать у боротьбі з «однорукими» бандитами зазвичай виявляється сильнішою. Чому? Жінки «ловлять кайф» від інших речей. Виховання дітей, багатогодинні посиденьки з подругами, походи по салонах краси, фітнес-центрах, перукарнях і, звичайно ж, магазинах наповнюють життя жінки тими емоціями, які чоловік шукає в автоперегонах та в азартних іграх. Щоправда, представниця прекрасної статі також може отримати діагноз «ігрова залежність», але це, швидше, виняток з правила, аніж, власне, правило.
Лікування у кризовій психіатричній службі триває в середньому два тижні. Причому терапія складається з медикаментозної та психотерапевтичної частини. «Пацієнт критично ставиться до себе, усвідомлює свою згубну звичку, хоче боротися з нею, але не може цього зробити, — стверджує Орест Чубко. — Виникає внутрішній конфлікт, який супроводжується глибокою депресією. Для того щоб витягти людину з цього стану, потрібні антидепресанти та заспокійливі засоби. Крім того, лікарі проводять психотерапевтичну роботу — разом із пацієнтом вони намагаються докопатися до глибинних причин ігрової залежності. Ми «висмикуємо» коріння проблеми з підсвідомості хворого за допомогою тривалої розмови, змушуємо пацієнта поглянути на ситуацію збоку та здійснити переоцінку цінностей. Вилікувавшись, колишні ігромани самі дивуються, як вони могли стільки сил та енергії віддавати грі».
Ігроманія — захворювання не для бідних
Причини ігрової залежності різні, але внутрішній стан пацієнтів дуже схожий. Зазвичай це людина, яка не може реалізувати себе в роботі, кар’єрі, особистих стосунках чи в дружньому спілкуванні. Життя здається сірим і нецікавим, а гра дає можливість відчути емоційне піднесення, якого не вистачає. Патологічним гравцем може стати чоловік, який у підлітковому віці не ладив з батьками та ровесниками і гра була для нього єдиною сферою самовираження. З роками хлопчик виріс, а проблеми залишилися...
Пан Чубко говорить, що серед хворих на ігроманію немає бідних людей, тому що їм треба оперувати великими сумами. Пацієнти самі визнають: «Якщо у мене в кишені лежить 5 чи 10 гривень, я спокійно проходжу повз ігровий автомат. А коли лежить сотня, то зайду пограти обов’язково». Для прикладу психіатр згадує історію київського бізнесмена середньої руки. Менш ніж за рік чоловік програв абсолютно все — і свою фірму, і машину, і квартиру. Хворий залишився без копійки, але все одно не міг пройти повз ігровий автомат. Дружина від нього пішла, гравець переїхав до своєї матері. У кризовій службі йому допомогли, і життя в пацієнта налагодилося. Невідомо тільки, чи повернулася до нього дружина...
Ти впізнаєш його...
Як стверджують фахівці, діагноз «ігроманія» можна поставити, якщо у людини виявлені хоча б чотири з дев’яти ознак:
1) гравець витрачає на азартні ігри більше часу і грошей, ніж планує;
2) у нього виникає потреба збільшити розмір або частоту ставок, щоб досягти бажаного емоційного ефекту;
3) починає непокоїтися й дратуватися, якщо гра зривається;
4) постійно стурбований пошуком грошей, які можна було б витратити на азартну гру;
5) починає «полювання за виграшем» — повторно втрачає гроші у грі й позичає певну суму «до завтра», щоб відігратися;
6) кілька разів намагається припинити участь в азартних іграх, але безуспішно;
7) заради гри жертвує спілкуванням з близькими та родичами, роботою тощо;
9) продовжує гру, незважаючи на чималі борги та загрозу залишитися «голим-босим-підперезаним» у випадку програшу.
Батьки мають насторожитися, якщо їхня дитина присвячує азартним іграм багато часу, постійно думає про гру, живе грою. Дитяче захоплення може перерости в міцну залежність, яка з віком буде висмоктувати з людини все більше грошей. Дружина не має крізь пальці дивитися на ігроманію чоловіка — треба розуміти, що це хвороба. Гравець, який потрапив у залежність, поступово відсторонюється від близьких та родичів, його настрій різко змінюється, він періодично впадає у своєрідний транс — стан відчуженості від усього навколишнього. А до чого це призводить, добре відомо...Наталя РОТАЙ для Україна Молода
