11.06.2007 Хохли - родзинка російських серіалів?
Зображення українців чи вихідців з України як таких собі взагалі-то добрих і приємних, але кумедних, інфантильних і необтесаних людей із очевидними лакунами в освіті та вихованні стало в російських серіалах ледь не обов’язковим номером.
Найпопулярніший в Україні телеканал «1+1» завершив трансляцію російського телесеріалу «Кадети». Точніше, тієї його частини, яку вже відзняли; за півроку обіцяють знімати продовження. Серіал завоював велику популярність у глядачів – особливо в жінок, чиї діти є ровесниками героїв «Кадетів» чи старші за них.
Треба віддати належне: серіал динамічний, не розтягнутий, переважна більшість сюжетних ліній не видається висмоктаною з пальця, а виглядає як реально можливі події. Та й власне фабула пропонує глядачам не картинки зі світського життя, не уводить їх у країну казкових мрій, а зображує події, які або подібні до яких можуть трапитися з будь-яким пересічним росіянином. Грають молоді актори блискуче – ніби проживають на екрані власне, не зігране, життя.
І не було б до «Кадетів» жодних претензій, якби не кілька деталей, на які більшість глядачів не звертають уваги – хоча деталі ті осідають у їхній підсвідомості, породжують або підсилюють стереотипи, тобто, діють не гірше за легендарний 25-й кадр.
Є серед героїв серіалу – курсантів суворовського училища – такий собі курсант на прізвище Перепечка. Добрий, дещо інфантильніший за інших, товариський, відкритий, щирий – от тільки помітно дивакуватий і вочевидь позбавлений міського лоску. Товариші ставляться до нього добре – хоча й повсякчас сміються з його незграбніості, невміння й некультурності. Але від серії до серії він виправляє свої вади й під кінець стає звичайним собі хлопцем. Перевиховується, коротше кажучи. А от його батьки, що приїздять до нього час від часу, так і залишаються хамами, що викликають насмішку на межі з огидою. Затуркана мати, що одразу починає тремтіти, тільки-но її чоловік відкриває рота, та батько, для якого весь сенс життя полягає в тому, щоб добряче поїсти та ще більш добряче випити. Інших інтересів він не має – але на брак самовпевненості не страждає, вважає себе завжди правим, а свою хамську поведінку – взірцевою. Бувають такі люди? Звісно, бувають. От тільки прізвище їхнє та ледь помітні особливості їхньої вимови, не притаманні більше нікому з героїв, підказують глядачам безпомилковий діагноз: хохли. З сина яких російське суворовське училище зробило-таки нормальну людину.
Варто відзначити: зображення українців чи вихідців з України як таких собі взагалі-то добрих і приємних, але кумедних, інфантильних і необтесаних людей із очевидними лакунами в освіті та вихованні стало в російських серіалах ледь не обов’язковим номером. Чи випадково мила, але занадто простакувата героїня «Моєї чудової няні» Віка, з суржиком та купою слів-паразитів, що повсякчас шокувала то своєю наївністю, то своїми ексцентричними вибриками, обмежена та малоосвічена, була, відповідно до сюжету, родом з Маріуполя? Сумніваюся, що автори сценарію бодай раз бували в цьому місті, принаймні, до написання сценарію – бо Маріуполь найменше підходить під визначення глухої провінції з напівсільським укладом життя; навпаки, порівняно з Маріуполем провінцією багато в чому виглядає Донецьк. Ще більше сумніваюся в тому, що автори сценарію так уже багато знали про Україну. Взяти хоча б одну деталь: «провінційна необтесана» українка Віка каже: «Говорят, что у меня лицо – как у Барбары БрыльскИ». І це – дівчина на прізвище Прутковська, яку навряд чи не навчили у школі, що не можна писати: «Тетрадь по русскому языку ученицы ПрутковскИ Виктории»! Але сенс був той самий: лише потрапивши в «нормальне» – тобто російське – середовище, дикуваті хохли стають бодай більш-менш культурними людьми й дізнаються про елементарні норми поведінки у суспільстві.
Але й це ще не все. У «Кадетах» перед глядачами постає ідеальний людський колектив: дружні, ладні на все один заради одного курсанти, чуйні та висококультурні офіцери, вихователь-майор – просто-таки рідний батько. Жоден курсант, окрім паршивої вівці Сирникова, який зосереджує всі можливі людські хиби, не має жодної серйозної вади – ну не вважати ж за таку закоханість курсанта Макарова у вчительку! Та й той Сирников під самий кінець «усвідомлює» та «більше ніколи не буде». Єдиний відщепенець, що псував бездоганно здоровий, без будь-яких вад, колектив, під впливом цього колективу нарешті розкаявся та перевиховався. Ну просто-таки рожева мрія газети «Правда»!
А люди в погонах, що офіцери, що курсанти – геть усі вишукано інтелігентні, розмовляють такою мовою, що Тургенєв луснув би від заздрощів, жодного не лише нецензурного, а й просто бодай трішечки брутального слова. А які мовні звороти – не від кожного академіка такі почуєш! А дисципліни, які курсантам викладають – від класичних бальних танців до гарних манер! А повсякденне життя суворовців – таке свободне у вільний від уроків час, таке багате на події, таке неодноманітне! Аж заздрість бере.
Але тільки-но починають курсанти контактувати з зовнішнім світом – як одразу входять у їхнє життя підлість, інтриги, зради та інші капості. От чесний-пречесний мер міста, батько одного з курсантів – як виявляється, оточують його самі лише підлабузники-кар’єристи, а суперник на виборах – бізнесмен із бандитськими методами діяльності, який тільки й мріє, що зруйнувати завод та побудувати на його місці супермаркет. От батьки того ж Перепечки, через яких він повсякчас потрапляє до вкрай неприємних ситуацій. От цивільні друзі Сирникова, які й налаштовують його на підлі вчинки. От проблеми з дівчатами, з розведеними батьками, проблеми, проблеми…
Звісно, в реальному житті офіцерів-викладачів та офіцерів-вихователів Суворовських училищ ретельно добирають (принаймні, їх мають ретельно добирати). Звісно, трапляються винятково дружні колективи. Але щоб усе було аж до такої міри пасторально! Після перегляду «Кадетів» у глядачів мусить залишитися переконання: є в нашому суперечливому, багатому на проблеми, необлаштованому й не надто приємному для життя пострадянському світі оаза, у якій усе не так. У якій усе чудово, а всі проблеми не виходять за межі курйозних непорозумінь. Оаза ця розташована за парканами військових частин. Якщо є в пострадянському суспільстві заповідник моральності, який рано чи пізно стане рушієм морального відродження суспільства та опорою держави, то це – армія. Що більша частина суспільства носитиме погони – то більше людей будуть не ушкоджені вірусом розтлінного цивільного життя. Ринкова економіка та демократія шкідливі, й лише армія з її дисципліною та субординацією може порятувати від повного суспільного занепаду.
Прикметно, що іншим телеканалом іде ще один російський пасторальний серіал – «Солдати». Це можна було би вважати збігом, якби не очевидна мілітаризація життя в Росії, якби не оспівування й поетизація армії у сусідів. Завдяки цим серіалам згадані російські тенденції поширюються й на Україну. Цікаво було б десь восени побачити результати соціологічного дослідження: скільки матерів віддали своїх підлітків-синів до суворовських училищ під впливом серіалу «Кадети». А потім – хоча б узимку – побачити результати ще одного дослідження: скільки матерів розчаровано вважають, що от їхнім синам не пощастило, бо порядки в їхньому училищі чомусь дуже мало нагадують побачене в «Кадетах». Високопрофесійно зроблена пропаганда, причому пропаганда прихована, що підміняє реальну картину відновленим радянським міфом про армію як суспільний ідеал – от що таке серіал «Кадети».
Борис БАХТЄЄВ, спеціально для І-Репортера
