18.04.2007 Культи і тотеми давньої людини
Посудина у вигляді упряжки биків. Трипільська культура (кінець IV тис. до н.е.)
- Все, що оточувало людину, мало, на її переконання, живу душу і природа сприймалася як живий вищий організм зі своїми логічними законами. А людина – лише невеличка його частка. Характерним для наших давніх пращурів був тотемізм і з початком неоліту – нового кам’яного віку – найпоширенішими були тотеми бика і коня, а раніше – оленя.
Мешканці кам’яного віку (палеоліту), що проживали у Подніпров’ї, заклали високий, як на ті часи, духовний потенціал, що зростав від епохи до епохи. У пізньопалеолітичних поселеннях, виявлених біля Мізина і Межиріча, розкопані святково-обрядові будівлі, де збереглися музичні інструменти – кастаньєти з мамонтової кістки, барабан з орнаментованого черепа мамонта, ударні інструменти з оленячого рогу та з випорожненого (для резонансу) стегна мамонта. Це найдавніша у світі колекція музичних інструментів.
Аналіз інших знахідок свідчить про досить складний світогляд тієї людини, про наявність у неї ірраціональних космологічних уявлень, культів, пов’язаних з анімізмом і домашнім вогнищем, з мисливською магією, вірою у воскресіння.
У новому кам’яному віці – неоліті – широко поширилася традиція посипання небіжчиків червоною вохрою, яка вірогідно символізувала вогонь і домашнє вогнище. Цей обряд зберігся в арійських поховальних комплексах (зокрема в курганних похованнях), а також в козацькому звичаї вкривати померлого червоною тканиною.
Великим досягненням у розвитку давнього образотворчого мистецтва можна вважати зображення на плитах Кам’яної Могили. Її гроти і нависи ховають в собі численні сцени, що включають зображення фігур тварин, людей, різноманітних геометричних композицій тощо. Значна частина цих зображень зосереджена у так званому Гроті мамонта – вони вкривають його стіни і стелю. Тут є зображення чотирьох биків, що створили оборонне коло, а трохи далі – група з трьох оленів. Всього в Гроті мамонта налічується до 15 зображень окремих фігур. Всі вони мають сліди пофарбування червоною вохрою.
Кам’яна могила відома як давнє святилище. Сюди, на мовчазну гору, з поселень, сліди яких відкрито поблизу Кам’яної могили, піднімалися служителі культу – шамани і жерці – для здійснення таїнства мисливсько-ловецької магії. Мабуть, не випадково всі фігури тварин “поранені” якимось гострим інструментом. Ці картини передають процес символічного вбивання диких тварин, що завжди передувало реальному полюванню.
Первісні релігійні вірування були тісно пов’язані з реальним життям людини. Вони були натуралістичні, а в основі первісного релігійного світогляду лежав культ природи, віддзеркалений у зооморфних вірувннях. Все, що оточувало людину, мало, на її переконання, живу душу і природа сприймалася як живий вищий організм зі своїми логічними законами. А людина – лише невеличка його частка.
Характерним для наших давніх пращурів був тотемізм і з початком неоліту – нового кам’яного віку – найпоширенішими були тотеми бика і коня, а раніше – оленя. Олень пов’язувався з ідеями оберігання і відродження. Біля Сімферополя було знайдено велике поховання оленів. Оленя приносили в жертву порам року. Це було своєрідними календарним циклом. В обрядах часто використовувалися роги і кістки оленя, можливо, тому що роги оленя мали символіку вершини світового дерева.
В арійських курганах знаходили багато кісток коня, бика, барана, козла. У багатьох похованнях в узголів’ї знаходять скелет козла, а в ногах – бика. Тому першого вважають провідником небіжчика в потойбічний світ, а другого – його опорою.
Шанованою твариною арійців був кінь. І це не випадково: перші арійські племена його приручили і пристосували до верхової їзди в степах Північного Причорномор’я і Приазов’я. В них було поширеним уявлення про те, що по смерті душа перебуває в коні. Тому можна пояснити пізніший звичай поміщати кінську голову на хаті або в самій хаті. Ще пізніше, поява в кутку хати (на полиці, біля печі, порогу, тощо) хреста, коли не враховувати його суто орнаментального значення, говорить про те, що цей куток був колись присвячений якомусь божеству.
Найпоширенішим був культ бика у неолітичних племен Поділля, про що говорять знайдені в Луці Врублевській над Дністром та на Кам’янець-Подільщині 283 зображення людей і тварин, серед яких було значно більше у порівнянні з іншими тваринами зображень і фігурок бика. Також там були знайдені вироблені з глини бичачі рога, череп бика з рогами. Саме в епоху неоліту були закладені основи всіх майбутніх релігійно-космогонічних систем, а характерною рисою деяких стало поклоніння образові бика.
Культ бика інтенсивно розвивається в період Трипільської культури. В трипільських поселеннях (Сушківка, Кошилівці, Більче Золото, Шипинці) знайдено численні фігурки биків. Зображення бичачіх рогів маємо на археологічних знахідках Подніпров’я: на оздобах із Шипиниць, Гумельниці, на посуді з Куринець і Володимирівки.
У Більчі було знайдено кістяну пластинку у формі голови бика із зображенням жінки з піднятими догори руками. У Сабатинівці знайдено лобову частину голови бика із посадженою на ній фігуркою жінки, а в Усатові – вирізблену з каменю голову бика, закопану разом із жіночими фігурками. Віл – це уособлення господаря, а корова – символ господині, трудівниці, хранительки домашнього вогнища. Образ бика (вола) виступав втіленням культу плодючості, родючості і був символом чоловічого начала.
Видатний вчений Хведір Вовк звертає увагу на те, що у Ведах бик символізував Небо, а корова – Землю, тобто чоловіче і жіноче начало. Оцей символ продовження життя простежується в українських сватаннях, коли свати вживають ось таких найархаїчних виразів: “Ваша телиця звикла до нашого бичка”, або “Наш бичок хоче до вашої телиці”. Таке ж архаїчне походження мають і порівняння весільних молодят до бика і телиці в українських весільних піснях: “Ой на горі часник, часник – стоїть Грицько, як бик, як бик… А коло його печериця – стоїть Маруся, як телиця”; “Ведут тура з луга. Чи тур чи турица... Не пізнає мати своєго дитяти”.
Культ слов’янського бога Велеса безпосередньо пов’язаний із символікою сузір’я Бика, а богом весни був Тур. Крім того, такі вирази, як “ріг Перуна”, “турські поскоки” в описі грози з богом, яким був Перун, говорять, що биком вважався Перун.
Олексій Братко-Кутинський (“Феномен України”) зауважує, що в 5-3 тис. до н.е. образ та ім’я Бика і Тура поширювалося не тільки на Велеса, а й на інших богів. В цей період точка весняного рівнодення випадала на сузір’я Тельця і Велес (“Небесний бик”) був головним богом Зодіаку. Символ Велеса – двозуб (роги) шанувався аж до християнської доби. Саме символ Велеса, а не Трійці, тобто Двозуб, а не Тризуб був родовим гербом Рюриковичів.
