03.04.2007 Великдень та Різдво - Сонячні свята
Від Коляди до Коляди крутиться Коло Свароже — завершується коло обрядів і починається все спочатку... і так без кінця-краю. Коло Свароже – це народний календар, який сягає глибини тисячоліть, коли давні пращури українців були сонцепоклонниками. Основою їхнього календаря були астрономічні дані, а головні свята визначались положенням Сонця.
Бог весняного Сонця – Ярило. Художник Віктор Крижанівський
Після зимового сонцестояння святкували Коляду – Різдво Світла Дажбожого – молодого Сонця; після весняного рівнодення – Великдень (Воскресіння , Дажбоже Свято, Свято весняного Сонця Ярила); після осіннього рівнодення – Світовида (Урожаю), а після літнього сонцестояння – Купайла.
Сонцепоклонники-хлібороби жили у гармонії з природою, розуміли свою залежність від природніх циклів – отже їхній спосіб мислення і ритм життя визначався Сонцем і природними циклами. Вони створили космічно-природний і одночасно святково-трудовий календар в якому були закріплені їхні основні світоглядні засади, їхнє розуміння сенсу життя, визначальні Свята та обрядовість – все, що було фундаментом їхнього життя і складало їхній Звичай.
Різдво Божича-Коляди – це народження молодого Сонця, коли закінчується зимове сонцестояння і день помалу починає приростати.
Великдень відзначався під час весняного рівнодення, а період святкування охоплював цілий цикл свят, пов’язаних одне з одним, але різних за обрядом проведення, змістом, значенням тощо. Так, окрім ВЕРБИЦІ, що передувала ВЕЛИКОДНЮ, святкувались також окремо НАВСЬКИЙ ВЕЛИКДЕНЬ, РАХМАНСЬКИЙ ВЕЛИКДЕНЬ, РУСАЛЬНИЙ ВЕЛИКДЕНЬ тощо.
Великдень – це дуже давнє свято, яке зародилося в часи славетної Трипільської культури. Уже тоді визначилася космогонічна сутність цього свята, склалася його унікальна та багатюща обрядовість, включаючи святкування Вербиці, розпис писанок, випікання короваю (Великодньої Бабки) тощо. Воно відзначалося як свято Весняного Сонця і Природи, що відроджувалась після зимового сну, як свято Перемоги Світла над Темрявою, Дня над Ніччю, світла Весни над темрявою Зими.
Великдень не має ніякого відношення до свята ПАСХИ, яке пов’язане з виходом юдеїв з єгипетського рабства. Назву “пасха” святу дало гебрейське слово “pesach” (перескочення). При цій події, за Біблією, Бог Яхве повбивав в “єгипетській землі кожного перворідного від людини аж до скотини”. Щоб не зачепити своїх бого(яхво)обраних і не понищити юдейські сім’ї, він наказав їм помазати свої двері кров’ю жертовного ягняти. Ці будинки він обминув (перескочив) і на відзнаку цього наказав юдеям у всі часи святкувати святу Пасху-перескочення (Книга Вихід, 12. 1-14).
ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТОВЕ в Україні почали відзначати порівняно недавно – після офіційного прийняття Християнства Київською Руссю у 988 році. Але в народі довго співіснували обидві релігійні системи – народна (язичницька) і державна (християнська).
Природно, що не тільки за декілька десятиліть, а й за декілька століть не можна кардинально змінити світоглядні основи народу. Народ міцно тримався прадавніх Звичаїв своїх Предків. Так, наприклад, високі запашні обрядові хліби Наші Предки називали Великодними бабками чи Великодними короваями ще до недавнього часу (до середини XVIII ст.), тепер вони називаються “пасками”.
Українцям довгий час заборонялося нести на Проводи Великодні короваї і крашанки, які присвячувались душам покійних Предків. Ось як писав відомий релігійний діяч Іван Вишенський до князя Костянтина Острозького в 1599 р.: ”Пироги і яйця надгробні всюди ліквідуйте”. Духовество довгий час боролося і з “бісовськими танцями” – обрядовими дійствами веснянок-гаївок.
Але згодом, замість того, щоб вести боротьбу, християнська церква вирішила ті народні обряди і звичаї застосувати. Веснянки почали співати після Християнського Великодня біля церков, а не на галявинах біля води, як раніше, багато текстів веснянок були перероблені у відповідності до християнської тематики, деякі ключові слова просто замінені.
Те ж саме, до речі, сталося і з колядкими, які почали співали після зимового сонцестояння на завершення свята Різдва Божича-Коляди. “Ой, радуйся, Земле, ясен Світ народився” поміняли на “Син Божий народився”. Хоча Божич-Коляда – це теж Син Божий, але ж інтерпретація була вже іншою. Церковнослужителям було зручно поєднати народження Ісуса з народним святом Різдва Сонця. Цікаво, що в церковній літературі перша офіційна згадка про народження Ісуса Христа з’явилася лише в 742 році.
Якщо процес не можна перемогти, його треба очолити: Християнська церква, яка після 3 століття н.е. вже майже нічого спільного не мала зі справжнім – первинним Хрестиянством, застосувала метод підміни назв і понять. Народним святам давалися зовні подібні християнські назви і християнські інтерпретації, обряди ж залишались такими, якими вони були – так і відбулося накладання Християнства на Народну звичаєву віру з поступовим її витісненням.
Воскресіння Христове в Україні і Білорусі стало називатися Великоднем, Різдво Божича стало Різдвом Христовим, а Зелені Свята стали святом зіслання Святого Духа, свято ж Маковія перетворили на вшанування якихось братів Маковеїв, а Велеса – на день святого мученика Власія. Крім того, успіху такої підміни сприяло дуже близьке розташування в часі християнських і народних свят.
Багата обрядова складова цих свят, яка залишалася протягом століть, не дозволила забути про ті первісні народні (язичницькі) свята, що були в нашого народу з давніх часів.
Але стараннями царської Росії (православні християни), Радянської влади (атеїсти) та нинішньої влади (про око – християнської, а по суті атеїстичної) все ще продовжується спотворюватися справжня історія та історична пам’ять українського народу, відходить у небуття сакральне значення писанок, Великодніх бабок, Свято Вербиці, деяких архаїчних символів і знаків тощо.
Стародавні свята і вірування забуваються або спотворюються. Свого часу в силу як об’єктивних (перехід на інше літочислення), так і інших відомих причин найважливіші свята були зсунуті в часі – а це призводить до повної втрати магічної дії Свята і перериває зв’язок минулого, сучасного і майбутнього народу.
