26.03.2007 Фінський урок для України: "главное - вовремя смыться"
Після лютневої революції 1917 року в Росії запанував хаос. На відміну від України, фіни змогли створити свою національну державу. Нині Фінляндія — європейська держава з високим життєвим рівнем. А Україна й досі борсається у болоті невизначеності.
Так, на північних територіях Фінляндії знаходиться Лапландія, де мешкає Санта Клаус. В лапландській тундрі живе величезна кількість оленів, які насолоджуються свободою і лише два рази на рік збираються лапландськими оленеводами, зокрема, для того, щоб на вухах молодих оленів було для розпізнавання поставлене клеймо. 69% території Фінляндії вкрито лісами. Мешканці лісів центральної та південної Фінляндії — лосі, яких зараз налічується близько 300 тисяч, і їхня чисельність постійно зростає.
За право проведення 52-го конкурсу пісні Європейської мовної спілки змагалися 7 фінських міст. Окрім Гельсінкі, фаворитом був і Рованіємі — батьківщина рок-гурту «Лорді», який переміг на минулорічному європейському конкурсі пісні. До речі, Рованіємі — це столиця і ворота фінської Лапландії. Але національна телерадіокомпанія YLE заявила, що місцем проведення музичного форуму буде найбільший у країні спортивно-концертний майданчик «Хартвал Арена» у столиці Фінляндії.
Гельсінкі — це доволі молоде європейське місто, історія якого починається з 1550 року, коли в період шведського панування король Густав Ваза наказав будувати порт на березі Балтійського моря. Гельсінкі стали столицею у XIX столітті, коли зі Шведської імперії Фінляндія потрапила до імперії Російської. Прагнення Російської імперії взяти під жорсткіший політичний контроль нові території викликало необхідність переміщення фінської столиці ближче до Санкт-Петербургу. До сьогодні між Санкт-Петербургом і Хельсінкі налагоджено ходять два склади поїздів — російський «Рєпін» і фінський «Сібеліус», а їзди між містами — всього п’ять з половиною годин!
Подібно до України, Фінляндія увійшла в стосунки з Російською імперією ще у XVIII столітті, коли росіяни почали поступову окупацію територій цих двох країн. Знаменита Полтавська битва 1709 р., в якій брали участь фіни (у складі Шведської армії) і українці, визначила подальшу історію Європи. Після Полтави — найважливішого моменту Північної війни 1700 — 1721 рр. — позиції Швеції як великої держави похитнулися.
Могутність перейшла до Росії, яка поступово перетворилася на велику державу і збільшила свої території. Після тієї війни Україна втратила свою незалежність, а Південно-східну Фінляндію зайняли російські війська. У 1714 р. вся територія Фінляндії була захоплена військами Петра I, який писав таке: «Ця країна нам зовсім не потрібна, але нам потрібно її зайняти для того, щоб при мирі було чим поступатися шведам». У 1721 р. за умовами Ніштадсткого миру Швеція віддає Росії Інгерманландію, Кексгольмський округ і Виборг. У 1743 р. за умовами Абоського миру Россія розширила свои фінські володіння до ріки Кюмійокі з укріпленими містами Вільманстранд (тепер Лаппенранта) и Фрідріхсгамн (Хаміна).
Російська імператриця Катерина II у своєму таємному наказі міністру юстиції Вяземському писала: «Малоросія, Лівонія й Фінляндія суть провінції, які управляються своїми власними законами, що були їм забезпечені; було б дуже нетактовним скасувати їх усі відразу; було би більше ніж помилкою, я сказала б справжньою глупотою, називати їх чужинцями й поводитись з ними як з такими... треба примусити їх найбільш делікатним способом зрусифікуватись».
В 1807 році на таємній зустрічі в Тільзіті два імператора — Олександр І і Наполеон Бонапарт — вирішили долю Фінляндії. Росія мала намір приєднати до свого складу всю Фінляндію. Так і сталося у 1808 році, коли в лютому, використовуючи формальный привід, Росія перейшла кордон і розпочала військові дії проти фінського війська, очолюваного шведськими генералами.
Мирний договір між Росією і Швецією санкціонував остаточний перехід Фінляндії під владу Російської імперії. Головою Фінляндського князівства став російський імператор, представником якого у Фінляндії був генерал-губернатор. І це було для Російської імперії важливим стратегічним завоюванням з точки зору захисту Санкт-Петербурга.
Фінляндія отримала від Російського царя запевнення у тому, що її лютеранська віра і конституційні закони поважатимуться новою владою. З метою обмежити вплив Швеції, Російський імператор надав Фінляндії привілеї. Тоді у Фінляндії й розпочався процес національного самоусвідомлення. На відміну від України, у Фінляндії фінська мова в 1863 році стала державною, нарівні з російською і шведською.
Коли Російська імперія почала війну з Японією, а також із-за того, що імперія мала проблеми всередині країни, цар надав повноваження фінському уряду. У 1906 році фінський уряд провів одну з найпрогресивніших парламентських реформ того часу. Однопалатний парламент почав обиратися прямим всенародним голосуванням, і жінки, вперше в Європі, отримали право голосу на виборах.
Після лютневої революції 1917 року в Російській імперії запанував хаос. І цим скористалася Фінляндія. На відміну від України, фіни змогли створити свою національну державу. Українці ж втратили її. Чому Україна тоді не скористалася тим унікальним історичним шансом, знаходячись у приблизно одинакових умовах з Фінляндією? Обидві держави стартували майже одночасно, проголосивши свою незалежність у листопаді та грудні 1917 року. Україна на той час мала навіть міцніший економічний та військовий потенціал, проте поступалася в розбудові політичних структур та національної свідомості різних прошарків суспільства.
Розгортання подій у цих країнах привели до того, що нині Фінляндія — європейська держава з високим життєвим та економічним рівнем, при тому, що вона знаходиться під Полярним колом! А Україна й досі борсається у болоті невизначеності та суперечностей. Події кінця 1918-1919 рр. привели Україну в лоно нової, ще жахливішої імперії. Не будь її, чи трапилися б в історії України три голодомори, винищення українських селян-господарів і масові виселення українців за Урал і в Сибір?
У 1918 році політику здобуття державної незалежності у Фінляндії та в Україні судилося проводити колишнім однополчанам і щирим друзям — регенту Фінляндії Карлу Густаву Маннергейму та гетьману Української держави Павлу Скоропадському.
У квітні 1918 року на чолі Української держави став колишній генерал- лейтенант спочатку Російської, а потім Першого корпусу Української армії Павло Петрович Скоропадський. Тоді в Україні на прохання Центральної Ради знаходилися австро-німецькі війська.
Того ж самого місяця і року генерал-лейтенант спочатку Російської, а потім Фінської армії Карл Густав фон Маннергейм, за допомогою німецьких військ визволив Фінляндію від російських окупаційних військ і фінських червоних заколотників.
Після відходу німецьких військ з Фінляндії на початку 1919 р. регент Маннергейм і створена ним Фінська армія міцно тримали державну владу, а фінський народ не піддавався на провокації російських більшовиків.
У листопаді 1918 р. над Українською державою гетьмана Скоропадського, яка не встигла створити своєї армії, а ту, що була, за часи УНР розпустили пацифісти Грушевський і Вінниченко, нависла загроза — на кордоні з Україною стояла 80-тисячна більшовицька армія, готова вдертися на її територію під гаслами захисту трудящих і влади Рад.
До того ж, після 18 листопада 1918 р. (битва під Мотовилівкою між військами Директорії, зокрема Січовими стрільцями, і військовими дружинами Української гетьманської держави) в Україні почалася громадянська війна, що її розпалили українські соціал-демократи і соціал-революціонери.
Знищивши Українську державу Скоропадського, яку визнали 25 країн світу, Директорія на чолі з соціал- демократами С. Петлюрою і В. Вінниченком, соціал-революціонером Ф. Швецем і соціалістом-самостійником А. Макаренком нової (соціалістичної) держави не створили. Вони лише широко відчинили двері до України більшовицьким окупантам. А ті невдовзі оголосили своїх союзників ворогами.
Далі трапилося те, що нам добре відомо і про що пам’ятають наші діди та батьки. А нинішня Україна не дуже відрізняється від колишньої УРСР.
Роздивляючись мапу Гельсінкі, я побачила в центрі міста вулицю Маннергейма, а неподалік, на центральній, Сенатській, площі — пам’ятник російському царю Олександру II. Перший пам’ятник нагадує про творця національної незалежності, другий є неначе засторогою від її втрати. Самодостатні фіни пам’ятають своїх героїв і знають свою історію. У нас, в Україні царська і більшовицька імперія присутня не лише в пам’ятниках, а й у ментальності — і це головна причина теперішньої розгубленості. Знати свою історію, цінувати своїх героїв і покладатися на власні сили — це головний фінський урок для України.
Олена КАГАНЕЦЬ, День
