12.03.2007 Особливості вимирання українців
Українські уряди пишаються високими темпами росту ВВП чи підняттям зарплат і пенсій. Роблять прогнози на наступний рік, наскільки усім, чи принаймні декому, стане краще жити. Але далі проміжку часу у 3-5 років зазвичай не заглядають.
А дарма.
Вікно можливостей…
На кінець жовтня цього року в Україні налічувалося 46,5 млн. постійного населення. Це на понад 6 млн. менше, аніж було у 1992 році. І тенденція до зменшення населення триває в усіх областях без виключення. Невеличке зростання у великих містах відбувається не за рахунок народжуваності, а через міграцію сільського населення. Якщо враховувати нинішні темпи, то у 2050 році лишиться близько 28 млн. українців.
Багато це чи мало? В принципі, у самому зменшенні проблеми немає – протягом століть в Україні жило менше 10 млн. осіб. Лише в останні півтора століття відбувся гігантський демографічний стрибок.
Але саме на те населення, що з’явилося у ХХ столітті, і була розрахована вітчизняна економіка. За СРСР дуже вихвалялися відсутністю у країні безробіття, на відміну від загниваючого Заходу. Тому економіку будували таким чином, аби завжди був попит на робочу силу, найчастіше низькокваліфіковану. Наприклад, у металургії в Україні на тонну металу використовується у 4 рази більше годин праці, аніж за кордоном.
Також важливою є не лише кількість населення, а і його, так би мовити, якість. Тобто, скільки з тих 28 мільйонів зможуть працювати, яка кількість непрацюючих буде припадати на одного працюючого та інше. Згідно з оцінками, 33 відсотки населення України у 2050 році будуть у віці понад 60 років. Зараз таких 21 відсоток.
Зараз країна живе значною мірою за рахунок майбутнього. У 90-х роках минулого століття різко впала народжуваність, а через погіршання роботи системи охорони здоров’я зросла смертність серед людей похилого віку. Це призвело до зменшення часток населення, що або ще не працюють, тобто молодших за 15 років, або вже не працюють, тобто пенсіонерів.
Вікова структура населення України
| 1989 | 2006 | |
| до 15 років | 23% | 16% |
| 16 – 60 років | 60% | 64% |
| понад 60 років | 17% | 20% |
Дані Держкомстату
Так, у 1989 році було 23% населення у віці до 15 років, 60% у віці 16-60 років і 17% у віці понад 60 років.
На початок 2006 року було 16% населення у віці до 15 років, 64% у віці 16-60 років і 20% у віці понад 60 років.
Відповідно, зросла частка людей, які працюють чи можуть працювати. Демографи називають таку тимчасово сприятливу ситуацію “вікном можливостей”, коли країна має змогу ефективно використати демографічний потенціал. До речі, закривається це “вікно” доволі скоро – у 2011-2012 роках. І якщо впродовж цих років, коли ще можна відносно безболісно, з набагато нижчим, аніж у наступні роки, навантаженням на державні фонди провести соціальні реформи у суспільстві, їх не буде проведено, ми можемо втратити цю можливість назавжди. Це стосується пенсійної реформи, введення системи страхової медицини і т.д.
…що скоро закриється
Зараз демографи дають однозначно негативний прогноз щодо покращення демографічної ситуації в Україні.
Хвороби, стрес, екологічна ситуація, зловживання алкоголем та паління призвели до того, що в Україні одна з найнижчих в Європі середня очікувана тривалість життя чоловіків – 62,2 роки, та один з найбільших розривів між тривалістю життя чоловіків та жінок – 11,7 років.
Гірше лише у Росії, де додатково накладається ще й Чеченська війна. У 2004 році в Україні лише від отруєнь алкоголем за 9 місяців цього року, згідно з офіційною статистикою, померло 5,7 тис. осіб. Скільки ж смертей заподіяв “зелений змій” опосередковано – від автомобільних аварій до серцевих нападів – невідомо.
Також великою проблемою є те, що гинуть або стають інвалідами чоловіки працездатного віку. Смертність чоловіків у віці старше 25 років зростає або не знижується, а в деяких вікових групах населення рівень смертності вже перевищив найгірші показники середини 90-х.
На майбутню чисельність населення впливає і той факт, що жінки, особливо найактивнішого дітородного віку – 20-25 років, залишають країну. Багато з них нелегально працюють за кордоном, тому важко оцінити загальну кількість тих, хто “випав” з пулу потенційних матерів.
Наступний фактор – погіршення здоров’я матерів. Нині кількість нормальних пологів не перебільшує 25%, що значно зменшує шанси дітей народитися здоровими та підвищує рівень материнської смертності.
Основною причиною ускладнення вагітності і пологів є аборти. У структурі материнської смертності аборти становлять 18%. Враховуючи те, що за даними ООН, лише 2% українок до 40 років не зробили жодного аборту, а кількість абортів у 1,2 рази перевищує кількість пологів (для порівняння – у Європі вона складає 25% від кількості пологів) проблема є, можливо, більш актуальною за будь-яку з тих, що зараз обговорюють наші політики.
Нарешті, варто згадати, що з часу Чорнобильської катастрофи минуло 20 років. Лише зараз більшість людей, що у період внутрішньоутробного розвитку одержали велику кількість радіонуклідів, вступають у дітородний вік. Це, безумовно, вплине на ситуацію з народжуваністю.
Втрачені можливості
Очевидно, що нинішнє “вікно можливостей” так і закриється, не принісши ніякої користі. Справа у тому, що у нинішніх умовах уряд просто нездатний зробити будь-що, через ряд суб’єктивних причин.
По-перше, всі 3 останні уряди різною мірою проявили нездатність до довгострокового планування. А питання демографії потребують мінімум декількарічного горизонту планування, а в ідеалі – незмінного протягом десятків років курсу держави на реалізацію певного комплексу заходів. В українських же умовах планувати можна максимум на півроку. Стимулів вводити довгострокові програми немає, особливо якщо вони не стосуються потреб великого бізнесу.
По-друге, уряд взагалі не помічає проблем ринку праці та демографії. Причиною цього є державна система моніторингу, приміром, ринку робочої сили – українська статистика просто нездатна відстежити, що саме там відбувається. Також Держкомстат не знає точно, скільки мігрантів зараз находиться за межами України.
Третє, і, мабуть, головне – нинішні уряди нездатні на будь-які кроки, які є непопулярними. Приміром, реформа пенсійної системи може викликати спротив у суспільстві, що означатиме швидку політичну смерть того складу Кабміну, який цю реформу наважиться реалізувати.
Тому українцям загрожує вимирання – до тих пір, поки вони нездатні будуть обміняти сьогоднішні соціальні подачки на довгостроковий успішний розвиток.
Олександр Жолудь, для УП
