11.01.2007 Історія новорічної ялинки
Згідно з найпопулярнішою з них, одного разу ватажок німецької Реформації Мартін Лютер у ясний і морозний святвечір ішов додому через ліс. Раптом він звернув увагу на ялинку, крізь лапи якої красиво просвічували зірки.
Це справило на Лютера таке велике враження, що вдома він поставив ялинку для своєї сім’ї і прикріпив до її гілочок свічки. Вогники свічок нагадували йому зірки на небі.
А ось легенда про походження срібної мішури.
Давним-давно жила-була добра бідна жінка, у якої було багато дітей. Якось напередодні Різдва вона прикрасила ялинку, але ялинка вийшла скромна, майже без прикрас. Уночі на ялинці побували павуки і, переповзаючи з гілки на гілку, залишили по собі павутину.
Знаючи доброту жінки, Христос вирішив її нагородити і благословив дерево – в результаті, павутина перетворилася на сяюче срібло.
Кажуть, що першими Діда Мороза придумали гуни: у них був бог Йерлу, котрий у найперший день року приходив на землю. У цей день потрібно було ставити в будинку ялинку, яка вважалася священним деревом. Цю традицію, якій уже більше 5 000 років, гуни принесли в Європу.
Потім вони були розгромлені і залишилися тільки в Баварії, де і жили до XVI століття, ні з ким не змішуючись. Саме з Баварії новорічна ялинка “прийшла” в усі європейські країни.
Перші вбрані різдвяні ялинки з’явилися на території сучасної Франції, в Ельзасі; як стверджують історики, це відбулося в 1605 році. Літопис свідчить: “На Різдво в тутешніх будинках встановлюють ялинки, а на їх гілки вішають троянди з кольорового паперу, яблука, печиво, шматочки цукру і мішуру”.
Протестантська громада німецької області Вюртемберг перейняла це нововведення. Поступово ця традиція поширилася по всій Німеччині, а потім – і по всій Європі. Проте, ялинки з’являлися спочатку тільки в будинках багатих дворян і купців.
Різноманітними іграшками прикрашалися в середньовічній Німеччині не тільки ялинки, але і сосни, гілки вишневих дерев і буків. Перша скляна ялинкова куля була видута в Тюрінгії (Саксонія) у 16 столітті. 
Промислове виробництво ялинкових іграшок почалося тільки в середині минулого століття – тут же, у Саксонії. Митецькі майстри видували іграшки зі скла, вирізували з картону дзвіночки, серденька, фігурки птахів і звірів, які потім розфарбовували яскравими фарбами.
Традиція встановлювати різдвяні ялинки набула широкого вжитку відносно недавно – на початку 19 століття. Спочатку вічнозелені красуні з’явилися в імператорських палацах Франції, Німеччини, Англії, Норвегії, Данії і Росії. Надбанням же простого люду ялинка стала лише в другій половині 19 століття.
У Росії Новий рік стали відзначати згідно з указом Петра Великого з 1 січня 1700 року. До цього початок нового року відзначали 1 вересня. В указі Петра I йшлося:
“Знатними і проїжджими вулицями, біля воріт і будинків, учинити деякі прикраси з древ і гілок соснових і ялинкових, чинити стрілянину з невеликих гармат і рушниць, пускати ракети і запалювати вогні.
А людям убогим кожному хоча б по древу чи гілці на воротях поставити”.
Це свято припало до вподоби російському народові.
У 30-і роки XIX століття новорічні ялинки ставилися тільки в будинках петербурзьких німців, але вже наприкінці того ж сторіччя вони стали головною прикрасою і міських, і сільських будинків. Ну, а уже в двадцятому столітті ошатна ялинка було незмінним атрибутом зимових свят.
У 1916 році різдвяні ялинки на російській землі опинилися в опалі. Як під час Вітчизняної війни дворянство відмовилося від мови Наполеона, так у війну імперіалістичну Священний синод закликав патріотів не ставити в будинках колючі деревця, тому що ця традиція запозичена в німців.
За староукраїнською традицією – різдвяний символ – Дідух
А в 1918 році на ялинку знову напали, цього разу – радянська влада, котра оголосила її буржуазним забобоном, тісно пов’язаним з опальною релігією. Проте, багато хто продовжував святкувати Різдво підпільно.
За староукраїнською традицією різдвяний символ-Дідух
Ялинка залишалася забороненою аж до 1935 року, коли з’явилася ідея святкувати не Різдво, а Новий рік. Віфлеємська зірка стала червоною п’ятикутною, і під прикрашеними ялинками країна, згідно з указом Сталіна, разом з Дідом Морозом зустріла 1935 рік від Різдва Христова. Неробочим днем 1 січня став тільки в 1949 році.
Взагалі, традиція прикрашати ялинку дуже стародавня, – їй понад 2000 років. Раніше люди вважали, що всі дерева наділені добрими силами, що в них живуть добрі духи. Люди прагнули задобрити цих духів, розвішувавши на деревах пригощання і подарунки.
Вічнозелена ялинка займала серед всіх дерев особливе місце: вона була священним центром, “світовим древом”, символізуючим саме життя і нове відродження з темноти і мороку. Раніше замість іграшок вішали на дерева плоди різних дерев, наприклад:
яблука – символ родючості
горіхи – незбагненність божественного промислу
яйця – символ життя, що розвивається, гармонії і повного благополуччя.
За староукраїнською традицією – різдвяний символ – Дідух. Дідух–Прадід або Коляда, є міфологічною постаттю Свята. Коли вносять на Свят-Вечір сніп пшениці, або жита чи іншого збіжжя, називають цей сніп Колядою. Дідух — це символічна постать Різдва і що його звуть Різдвом тому, що Дідух-Прадід — це мітичний культурний лицар і носитель культурних чеснот; а саме Різдво як Різдво Світа дає народові перші культурні здобутки: збіжжя, пашню, звірину та ін. — і через те уявляється народові доброприносцем і якоюсь ідеальною поставою. Окрім цього пояснення, є інше — має Дідух ще особливу долю зображування кожного з цих благ, які Різдво приносить, та висловлення собою всіх Святочних мотивів. Тому звуть його (іменем Різдвяного Свята) — Колядою.
За матеріалами АРРАТА-УКРАЇНА
