28.12.2006 Українське Свято Різдва Світа, 6-7 січня
Українське Різдво-Коляда — це Свято Різдва Світа і хвали Господу-Творцю. В Святах Коляди й Щедрого Вечера є основні складові Староукраїнської культури й реліґії — і на ідеольогії цих Свят стоять інші згадані свята, містерії й реліґійні обряди.
o Тогди не було Неба ні Землі.
o Ой но на Морі Павутиноньки.
o Богу молився щоб Світ творився.
Святий Вечір є по думці народу містичною добою Різдва Світа, коли-то і людина народилась. Думка про присутність Господа на Святій Вечері горує понад усіми іншими. Є оця Тайна Вечеря найбільшою реліґійною дією Українського Різдва.
У Святах Коляди й Щедрого Вечера виявлюється Староукраїнська культура у великій силі, — як ідейним змістом Свят, так і висловами Святочних пісень; і по друге: що ці Свята, — якраз задля великої в них життєвої правди й сили тої Староукраїнської культури, — задержує нарід уперто та мимо існування на Україні християнської віри, святкує їх рівночасно й паралельно з християнськими святами Різдва Христового й Богоявління.
Коляда й Щедрий Вечер — як самостійні Староукраїнські свята, що тривають досі від непам’ятних часів у виді людових Святочних обрядів та містерій, — мають свій особливий вислів у Святочних піснях: Колядках та Щедрівках. Дають оці Святочні пісні найправдивіший і найповніший образ Сароукраїнської реліґійної ідеольоґії та висвітлюють дійсний зміст Свят Коляди й Щедрого Вечера. Що більше — вони приявляють і найбільше первісну Українську культуру й реліґію і, судячи по ріжним признакам, автохтонну Українську.
Реліґійна ідеольоґія Староукраїнська була і є тота сама від Карпат аж по Кавказ, як в Західній Україні, так і на усій Придніпрянщині. Про це свідчать Колядки з усіх сторін України, які є тотожні, наприклад, у Чернигівщині й на Гуцульщині.
Зазначуючи існування Староукраїнської культури й реліґії, мається на думці не так її безпосередню добу перед поширенням християнства на Україні, як радше праісторична. Хоча в добі введення християнства на Україні вона мусила бути в значній мірі ще та сама, що в праісторичних часах, коли збереглася до сьогодня.
Ідеольоґія Свят Різдва-Коляди й Щедрого Вечера, а особливо їх Пісень, має виразні знамена праісторичности і творить окремий світ думок і вірувань. Його б можна назвати Храмом Старовіцьких Українських ідеалів і загальнолюдських мрій — духовних, реліґійних, суспільних і господарських — що гармонізують з собою і творять цілість і, — можна сказати, — стиль всенародної давньої культурної будівлі серед Саду Божественних Пісень.
o Тогди не було Неба ні Землі.
o Ой но на Морі Павутиноньки.
o Богу молився щоб Світ творився.
o На тім Листку написано Щедрий Вечір.
o Три Гискри впало Три Морі стало.
o Піди принеси Святе Різдво.
o Сидять Святі з Перами промовляють Cловами.
o Службоньку служив Слізоньку вронив.
o В Чистому Полі Сам Плужок ходить.
o Тай начала щебетати Господаря викликати.
o Рай розвився Господь звеселився.
o Десь узялася Молода Дівчина.
o Буде в Тебе Господь на Вечері.
o Ой Ми зіслані на признаванє.
Нарід відноситься до цього Храму з побожністю (пієтизмом) і виключає з нього все профанне, з буденного світогляду, набутого з пізніших племінно-культурних взаємин. Цей буденний світогляд міститься в Українських казках та прозових леґендах і культових поведінках з дуалістичними й анімістичними мотивами — і з ними нема ніякої спільности основній ідеольоґії Різдва-Коляди й Щедрого Вечера, а передовсім Колядок та Щедрівок.
Хоч зараз велика частина Українського народу, особливо нове покоління, що виросло на повоєнних руїнах, не здає собі справи з провідних думок цих Свят, але інтуіційно відчуває повагу і святість давніх традицій, і все-таки увесь нарід держиться досі старовіцьких святочних звичаїв і поведінок. Цю інтуіційну свідомість чогось величного й святого, переказаного предками і зв’язаного з старовіцькими обрядами, піддержують злучені з святочним часом пісні, — ось як: Колядки, Щедрівки, Гаївки і т. д., — і у них-то найбільше міститься народних традицій, як реліґійних, так господарських і суспільних, поданих у мітичній формі.
o Ой Ми зіслані на признаванє.
Оця праця є спробою відтворити з тих традицій образ давньої Української віри і культури. Ця віра триває досі, хоч не є сформульована доґматично, а давня Українська культура є в основах сучасного життя народу. Нарід жиє старими ідеями; а інтеліґенція народна переходить над ними до порядку денного, не здаючи собі справи з їх культурної ціни і сили, не розуміючи психіки народу і будучи в постійній з ним дисгармонії; не цінить культурного давнього дорібку, який мав колись свою стійкість і міг би бути вихіснуваним і сьогодня, хоч інші зараз життєві й культурні обставини й поняття.
Пісні і в Піснях — сутність і сила Українства: доки Колядники ходять, доки Гаївки співають і Писанки пишуть, доти Українська віра і нарід будуть у Світі.
(За працею: о. Ксенофонт Сосенко. „Культурно-історична постать Староукраїнськиx свят Різдва і Щедрого Вечора”. Львів, 1928. – СІНТО, Київ 1994. 343с.)
