26.12.2006 ФЕНОМЕН УКРАЇНИ
Те, що мова і ментальність інтимно пов’язані, загальновідомо. Для характеристики особливостей їх взаємозв’язку в українській мові проаналізуємо глибинний зміст українських слів шляхом порівняння його з глибинним змістом однозначних слів російської мови. Російська мова обрана нами для порівняння виключно з тієї причини, що це єдина мова, яку на Україні знає кожен, отже кожен може критично оцінити наш аналіз і перевірити вірогідність висновків.
Порівнюємо слова, що в сучасних мовах вважаються однозначними, тобто такими, які всі російсько-українські і українсько-російські словники ставлять поряд як відповідні і взаємозамінні. Словники побудовані на встановленні тотожності слів як інформаційних сигналів. Ми ж, беручи ці тотожні за словниками пари, порівняємо їх первісне, глибинне, символічне значення.
Скажемо наперед, що пропоноване порівняння не має на меті звеличити чи принизити якусь із двох мов. Сьогодні, за словниковими запасами, обидві мови безмірно багаті на поняття й слова. Як українська, так і російська мова за останні десятиліття засвоїла або почала широко вживати такі українські слова як селяни (крестьяне), росіяни (русские), хлібороби (землепашцы), держава (государство), дівчата (девушки) і т.д. і т.п.
Ми будемо аналізувати не ці нові запозичені слова, а власні словотвори, що виникли сотні років тому, слова, які й виявляють ментальність, покладену в їх основу. Зрозуміло, що порівнювати всі десятки тисяч слів обох мов тут немає ні можливості, ні потреби. Розглянемо лише центральні поняття про державу, суспільство, родину, освіту, поступ тощо.
Виявлені в попередньому тексті розділу основні світоглядні ідеї української національної ідеології проступають вже при порівнянні найзагальніших термінів: “країна”, “Батьківщина”, “держава”, “громадянство”.
“Країна”, “Край” (к+рай), тобто те, що виділене богом Ра, спрямоване до Раю, до Храму сонця. Рос. відповідник – “страна”, тобто “сторона”, та чи інша; тобто щось пасивне, безякісне.
“Батьківщина” (“Вітчизна”), тобто батьківський край, земля предків. Рос. відповідник – “Родина”, тобто там де народився; безвідносно до батьківського краю. Звідси й вираз: “моя новая Родина”. Для українця “нової батьківщини” не існує, бо земля предків лише одна. Неможливі для українця й сьогоднішні висловлювання деяких російських великодержавників – “Наша Родина везде, где живут русские”.
Український менталітет теж знає слово “родина”, але воно значно вужче, ніж “батьківщина”, це, по суті, лише рідня. Так само й російська мова знає слово “Отчизна” (“Отечество”), але тут воно вживається лише поетами, вченими й політиками для високого стилю. Це й зрозуміло, бо його ментальне коріння не властиве імперській ідеології, слово є явною калькою з української, як і слово “отец”. По це свідчить відсутність етимологічного кореня у слова “отец” і наявність такого кореня у слова “вітець”.
“Держава” – суспільна організація, яка “держить”, “утримує разом” певну громаду людей. Рос. відповідник – “государство”, тобто суспільна організація, яка складається з государя (або самодержавця) і його підданих.
“Громадянство” – належність до “громади” (вільної, самокерованої суспільної організації з виборним керівництвом). Рос. відповідник – “гражданство” – належність до привілейованого (“служилого”) прошарку підданих “государя”, а саме до населення “гражд” (укріплених пунктів). Населення поза граждами (як правило, це упокорені народи й народності – “инородцы”), очевидно, не мало й тих куцих прав, які мали “граждане”.
Зрозуміло, що при такому різному ставленні до суспільної формації у порівнюваних менталітетів не може бути однакового ставлення й до клітинки держави – “подружжя”, або у рос.варіанті “супружество”. За двомовними словниками ці поняття вважаються рівнозначними, однак символізують зовсім різне коріння у мисленні. На Україні дівчата й хлопці зустрічались і знайомились між собою з молодого віку. До шлюбу, у переважній більшості, ставали ті з них, між якими виникала взаємна приязнь, кохання, дружба. В давній Росії зустрічі молоді до шлюбу вважалися аморальними, про парування молодих, як правило, домовлялись батьки 1, а молодих, так би мовити, спрягали докупи, вони були не “подружжям”, а спряженою парою, “супругами”. Як бачимо, у цих словах з однаковими (на сьогодні) інформаційними сигналами стоять зовсім різні символи. Те ж бачимо й у порівнянні слів “шлюб” і “брак”. Слово “шлюб”, тобто “злюб”, символізує поняття взаємного кохання, на що немає й натяку у слові “брак”. Слово “шлюб”, тобто “злюб”, символізує поняття взаємного кохання, на що немає й натяку у слові “брак”. Тут найбільше шанується не любов, ніжність (“Москва слезам не верит”), сила – “брать” і “спрягать”. Ця відмінність в ментальностях чітко виявляється й у таких поняттях, як праця, навчання, співробітництво, тощо. Так слово “праця”, пов’язане в українській ментальності з прагненням до розумової діяльності (“п+раціо”), з прагненням до світлого начала (“Ра”), а в російській мові це поняття пов’язане лише з труднощами – “труд”.
Якщо праця – для рос. менталітету – це труднощі, небажане, то бажаним, тим що робиться “охоче”, є полювання – “охота”. Укр. поняття “мисливець” (той, чия робота пов’язана з мисленням) має відповідником “того, хто захотів” – “охотника”. Тоді, як російська ментальність в центр інтересу поставила полювання, то українська – хліборобство.
Хліборобська праця на Україні – найбільш шанована. Вона прирівняна тут до молитви. Слово “орати” первісно означало не стільки розворошувати землю для сівби, скільки “священнодійствувати”. Слово походить з ритуалу хліборобського культу Бога Ора (іпостасі того ж світлого начала “Ра”). Рос. відповідник – “пахать” (розпанахувати, розпахувати) аж ніяк не пов’язаний із священнодійством 2. Творцям поняття “пахать” хліборобський культ був чужим, про що свідчить вживання слова “орать” у значенні “кричати”, “галасувати”, слова “орава” в значенні галасливої юрби. Це наводить на думку, що давній арійський (орійський) обряд оранки, пов’язаний з проголошенням молитви, був не тільки чужим, але й незрозумілим для угро-фінських предків росіян, якщо вони сприймали його лише як невпорядкований крик і галас.
Зауважимо, що культ сонячного бога Ора шанувався усіма арійськими племенами і народами, про що свідчать його сліди у мовах арійської групи. Так у грецькій мові “ора” означає “урожай”, у латинській – “прорікати” (звідки слова “оракул”, “оратор”); “ораре” в латині означає “молитись”; в англійській мові “ар” має значення золотого (сонячного) кольору і разом з тим “того, що було раніше”, слово “оракул” – “пророцтво”, “найсвятіше”, “непорушна істина” і т.д. і т.п.
Об’єднання для співробітництва чи якої-небудь іншої діяльності – “спілка” (вільне рівноправне, “з піл”, тобто “з половини”, об’єднання) має рос. відповідник “союз” (тобто об’єднання не вільне, а пов’язане “узами”). Аналогічно й слово “спільник”, тобто учасник “з половини”, має рос. відповідником “союзник”, або “співв’язень”. Схильність до примусу як до основного засобу засобу розв’язання життєвих проблем проступає і в понятті “подавляющее большинство”, якому
Ненасильницьке мислення українського етносу можна знайти в усіх напрямах словотворення. Порівняємо, наприклад, граматичну термінологію: “відмінок” (від “відмінний”, “інший”) і “падеж” (від “падати”, “випадати”); “відмінювання” (від “відмінку”); “склонение” (від “склонять”, пригинати). Порівняємо рос. “мятеж” (від “м’яти”, “зминати”) і укр. “керувати”, або “кермувати” (від “керма”, “керманича”, того, хто стоїть за кермом, тобто (активно) працює сам на відповідальній ділянці, а не посилає інших).
Вшанування творчих якостей людини характерне й для іншихсловотворень українського менталітету. Порівняємо укр. “гідність” (тобто придатність до діяльності) і його російський відповідник “достоинство” (тобто належність до багачів, тих що мають “доста” 3).
До соціального спускання людини український менталітет виявляє тривогу, осуд, тоді як російський – байдужість. Порівняймо укр. “злидар”, “злидень” (негативно-тривожна оцінка “зло”) і рос. “нищий” (нейтральна оцінка, “ніщо”). Аналогічно укр. “злодій” і рос. “вор”. Старослов’янське “вор” означало межу, отже рос. “вор” – “той, що не визнає “меж” (без засудження цього вчинку). Так само “злочинець” (засудження) і “преступник”, тобто “той, що переступив” (теж без осуду). Разом з тим, український менталітет прагне мінімально принижувати людину, навіть ту, що зійшла з доброчинного шляху. Так, наприклад, жінку, що втратила цнотливість, українці називають “повія” (та що живе по “Вію”, тобто за давніми законами пунуальної сім’ї, яка не ділилась на шлюбні пари); рос. відповідник цьому слову дуже образливий: “шлюха”, “потаскуха”.
У ключі насильства виступає й російське слово “пытка”, відповідника до якого український менталітет взагалі не створив, задовольнившись латинським (“тортури”). Зате й український менталітет створив поняття “поступ”, якого не має російська мова (“прогресс” – латинське слово). Те, що поняття поступу, зокрема як руху до знань і світла, характерне саме для української ментальності, свідчить порівняння цілої низки понять, пов’язаних з поступом як оволодінням знаннями. Якщо слово “образование” 4 означає підгінку під певний “образ”, “образец”, досягнення чогось “образцового”, то українське слово “освіта” означає оволодіння знаннями, рухом до першої іпостасі Трійці – Світла. Взагалі, поняттям світла пройнята ціла низка фундаментальних понять українського менталітету: СВІТ (рос. мир), всеСВІТ (рос. вселенная), СВІТогляд (рос. мировоззрение), СВІТозарний (рос. лучезарний), СВІТоправний (немає рос. відповідника), СВІТлочолий (немає рос. відповідника) і т.д. і т.п. Навіть укр. поняття “свято” походить від божественного світла святості, тоді як рос. відповідник – “праздник” походить від поняття “праздності”, тобто “неробства”, “порожнечі”.
“Світло”, “ясність” для української ментальності – найвища характеристика; для російської – найвищою є сила, величина. Порівняймо, наприклад, титули вищих посадових осіб: “ясновельможність” і “величество”.
У своєму гімні українці просять зберегти їх Батьківщину і просвітити їх; росіяни – зберегти царя і дати йому силу, щоб настрашити.
Боже Великий, Єдиний
Нам Україну храни
Волі і Світу промінням
Ти її осіни.
Світлом Науки і Знання
Нас усіх просвіти!
Боже, Царя храни!
Крепкий, державный
Царь православный
Царствуй на славу,
На славу нам,
На стах врагам!
Українці шанують не уподібнення до зразка (“образованность”), а протилежну якість – самобутність, особливість. Звідси українські слова “особа”, “особистість”, яким, за словниками, мають відповідати російські слова “лицо”, “личность”. Як бачимо, й тут немає рівнозначності, оскільки в першому разі йдеться про поглиблену, внутрішню характеристику чогось особливого, неповторного, а в другому – про зовнішню. Слово “личность” походить навіть не від слова “лицо”, а від ще більш зовнішнього, несуттєвого, від “личини”, тобто маски.
Наведемо ще кілька порівнянь нібито рівнозначних слів: “захист” (“за+хист”, тобто за власні здібності) – “защита” (“за+щит”, тобто за щось); “звитяжець” (той що витягнув, підніс вище) – “победитель” (той, що лишився живим “по бідах”); “перемога” (“пере+могти”, тобто вище, ніж могутність) – “победа” (“по+бедах”); “лікарня” (місце де дають ліки, лікують) – “больница” (місце де панує біль). Природно, що від такого життя, яке відбилось у російському менталітеті, алкоголь – єдине спасіння. Тому й “водка” для нього – ліки, і творить він це слово від поняття лікувальної води, а не від поняття пекучого вогню, як це бачимо в українській мові, де відповідником є “горілка”, чи “паленка”.
Можна й далі наводити подібні порівняння, однак це, мабуть, буде зайвим, оскільки протилежність ментальностей, що стоять за словотворенням в обох мовах, очевидна й з наведених прикладів.
Підбиваючи підсумки нашій першій мандрівці в океан рідних слів, скажемо кілька слів про підводні рифи та отруйні течії, що іноді трапляються в цьому океані. Отруйними течіями є лайки й брутальні слова, а підводними рифами – спрощений підхід до розкриття глибинного змісту слова, який породжує дезинформацію (“вор+скла”, “у+горці” тощо), та бездумне користування спотвореними “ходячими” виразами. [...]
Від ненавмисних спотворень змісту – рифів нашого океану – набагато небезпечнішими є отруйні течії – лихослів’я. Такі слова не хочеться вимовляти, але про них не можна й змовчати, оскільки вони несуть страшну загрозу для нашої ментальності, мови й нашого існування як самобутньої нації. Особливо небезпечна матерщина, яка останнім часом мов смертельна отрута вливається в океан рідних слів.
Коли більшовицькі кремлівські володарі вирішили покласти край українському духовному відродженню, до столиці України був посланий Молотов. Не скидаючи шапки, він вийшов на трибуну і покрив відбірним російським матом весь український провід, що зібрався вершити подальшу долю України. Очевидці розповідають, що цей вчинок Молотова викликав шок, розгубленість, відчай. Слухачі були повністю деморалізовані, що полегшило присланим з Москви чекістам і місцевим негідникам досить легко розправитися з урядом та партійним керівництвом України. За короткий час вони були роз’єднані, ошельмовані й постріляні.
Ефективність матерщини в руйнуванні совісті і духовності добре усвідомлювали стратеги й тактики Кремля. Вони ввели її до партійної і державної мови, вона рясніла в усних висловлюваннях і в державних документах. Був випадок, коли чекістські кати завагались, що чинити з дітьми і дружинами “ворогів народу”? Вони подали список дітей на рішення партії, і той самий Молотов наклав резолюцію “расстрелять к … матери!”
Офіційна матерщина з Москви за часів панування комуністичної партії зафіксована не лише в документах органів терору, а й у численних телетайпограмах на заводи і в урядові установи. В ті часи часто можна було чути не лише від приватних осіб, а й від російських теле- і радіожурналістів слова гордості за “найсильнішу у світі” російську лайку.
У чому ж особливість російської національної лайки? А в тому, що ця лайка втоптує в бруд, обливає нечистотами такі найсвятіші для людини поняття як Бог, Душа, Матір. Людей, що живуть без мату і шанують матір, душу і Бога російська лайка буквально вибиває з колії, деморалізує, травмує їх почуття і мислення, робить беззахисними. І цей удар по психіці не уявний, а можна сказати, цілком матеріальний. Екстрасенси і йоги знають, що вібрації грубої лайки руйнують тонку матерію астралу і менталу, тобто руйнують середовище наших почуттів і думок.
Чому ж не страждають від цього матерщинники? А вони призвичаєні, вони ростуть в родинах, де лаються батьки й матері, бабусі і дідусі, дівчатка і хлопчики і закохана молодь... Все, що може зруйнуватись, – у їхніх душах вже зруйновано, вони призвичаїлись жити в словесному смороді, отже можуть користуватися ним як зброєю в той же спосіб як користується фізичним смородом скунс. [...]
У короткому висвітленні проблеми взаємозв’язку мови і ментальності та характеристики національної особливості цього взаємозв’язку не має можливості охопити проблему в усіх деталях. Однак, сподіваємось, що основні принципи структурування української мови і ментальності вдалося виявити. Це дає змогу нам перейти до аналізу такого аспекту феномену україни, як її культура, тобто зовнішній, так би мовити, матеріалізований вияв ментальності.
Примітки:
1. Яскраве порівняння двох цих звичаїв зроблене Лесею Українкою у п’єсі “Бояриня”. ^
2. І сьогодні поняття “пахать” дуже далеке від священнодійства. Воно широко використовується в переносному значенні для характеристики важкої невдячної і непрестижної роботи. ^
3. Терміни “доста”, “достойність”, “достоинство” виникли на тому етапі слов’янської історії, коли число “сто” було найвищим і вираз “до ста” означав найвищу заможність. Цей термін живе і в українській мові, але, переважно, в нижчих значеннях: “достаток”, “досить” і т.п. ^
4. Слово “просвещение” з’являється в російській мові лише після організації Петром I вищого учбового закладу у Москві на базі Київського університету, званого “Києво-Могилянська Колеґія” і є прямим запозиченням з української мови. ^
Уривок з книги:
Олексій Братко-Кутинський. Феномен України. – К.: Вечірній Київ, 1996. – 304с. ISBN 5-7707-8828-3
Сторінки 101-108
