15.12.2006 Київський вчений створив ліки від лейкозу. Не потрібні?
За кілька днів хвороба вбила нашого колегу – талановитого, веселого й життєлюбного Сергія Кисельова. Чи можна було його врятувати? Кажуть, можна було. Якби свого часу влада попіклувалася про випробування та сертифікацію створених киянином вітчизняних ліків від лейкозу
За кілька днів лейкоз з’їв нашого колегу – талановитого, веселого й життєлюбного Сергія Кисельова. Чи можна було його врятувати? Кажуть, можна було.
Ще наприкінці минулого століття київський вчений Анатолій Завірюха розробив вакцину проти лейкозу, на який страждали корови. Вакцина виявилася дієвою, багато тварин вдалося врятувати.
Проминув час. Якось до Анатолія Івановича зайшов молодий лаборант і пожалівся: мати вмирає від лейкозу, надій нема. Шеф запропонував застосувати до старої жінки вакцину, яку, власне кажучи, вже успішно випробували на тваринах.
Бабуся одужала. Вона прожила ще вісім років і померла від старості на 79-му році.
Я на власні очі бачив малу дівчинку, яку лікували від лейкозу. Розмовляв з нею та з її мамою. До дівчинки застосовували хіміотерапію, дитинка облисіла. Вакцина професора Завірюхи поставила дівчинку на ноги. Я зустрівся з нею в департаменті інтелектуальної власності, де обговорювалися досягнення українських вчених, у тому числі професора Завірюхи. Дитинку продемонстрували вченим та журналістам. Я звернув увагу на її рожеві щічки та густе волосся.
Ще через деякий час я надіслав до Анатолія Івановича свого родича, точніше, його сина. Родич уже не міг ходити – лейкоз. У цьому вересні ми гуляли з ним на весіллі. Не скажу, що чоловік став абсолютно здоровим, він уже немолодий, але йому вистачило сил приїхати до Києва аж із Донецька і весело танцювати.
Коли вмирав Сергій, я просив його рідних звернутися до Анатолія Іановича. Вони цього не зробили, і я жодним чином їх за це не звинувачую. Хто б з нас наважився забирати тяжко хворого з лікарні, де авторитетні й досвідчені лікарі робили все можливе, аби перемогти страшну хворобу. Тим більше, що іноді й лейкоз піддається традиційним методам лікування. Навіщо ж відмовлятися від перевірених методів заради неперевіреного професора?
Вакцину Завірюхи офіційна медицина не визнає. Будь-які ліки повинні пройти ретельні й тривалі клінічні випробування. І це правильно. Люди не корови. Тож я й звертаюсь до найвищого медичного керівництва: проведіть ці випробування! І одне з двох: або доведіть, що вакцина Завірюхи таки лікує, після чого застосовуйте її в усіх наших клініках, продавайте за кордон, рятуйте людей. Або доведіть, що вона не лікує, що згадані мною люди одужали завдяки щасливому збігові обставин, і ми забудемо про розробки професора.
А тепер інший приклад. В Києві працює центр Нова медицина, де подружжя Людмили та Ігоря Таршинових розробляє, застосовує та вдосконалює методики лікування так званим біорегулятором. Не плутати з біостимуляторами та біодобавками.
Біорегулятор – це порівняно проста апаратура, яка здійснює пневмопресинг. Простіше кажучи, тисне на окремі ділянки тіла і в такий спосіб ганяє кров по організму, заганяючи її туди, де вона особливо потрібна. Скажімо, до кінцівок, вражених трофічними виразками. Зазвичай, вони завершуються гангреною. Після біорегулятора виразки заживають.
Кров, обмиваючи хворі органи, сприяє їхньому оздоровленню. Тому біорегулятор, додаючи кров туди, де її не вистачає, лікує різні хвороби – від цукрового діабету до переломів кісток. Я провів експеримент над своїм радикулітом. Допомогло. І неприємних відчуттів не було.
На відміну від вакцини Завірюхи, біорегулятор Таршинових пройшов всі можливі іспити, він затверджений всіма інстанціями, застосовуються в поважних клініках і санаторіях. Результати прекрасні. Більше того, за свої розробки Таршинови одержали безліч нагород. У тому числі золоту медаль ЮНЕСКО.
У будь яких закордонах така апаратура працювала б у спеціально для неї побудованих клініках, люди приїжджали б лікуватися з різних земель. У Києві Таршинови з їхніми біорегуляторами туляться в маленькому приміщенні, яке не в змозі прийняти стільки пацієнтів, скільки треба прийняти.
Чому? Звідки ця байдужість до здоров’я нації, яка не є здоровою? Адже смертей в Україні більше, ніж народжень. Тож мерщій перевіряйте вакцину Завірюхи, будуйте клініки, де працюватимуть біорегулятори. Нехай в кожній поліклініці буде по біорегулятору. Навчитися працювати з ним може будь-який фельдшер.
У відповідь – тиша.
А Сергія нема.
Довідка:
ЗАВІРЮХА Анатолій Іванович
Дата народження: 22 серпня 1935 р.
Дата обрання: 17 травня 1995 р.
Відділення ветеринарної медицини
Кандидатську дисертацію на тему: “Возрастные особенности гистоструктуры и гистохимии поперечнополосатых мышц свиней кролевецкой породной группы” захистив у 1967 р. в УСГА, здобувши вчений ступінь кандидата біологічних наук.
У 1989 р. у Всесоюзному державному науково-контрольному інституті ВДНКІ захистив докторську дисертацію на тему: “Экология возбудителя сибирской язвы и его биологические свойства”.
А.І. Завірюхою вперше розроблено технологію біофабричного виготовлення та проведено виробничі випробування абацилярної вакцини Антракол проти сибірки тварин, яка, крім профілактичних, має й лікувальні властивості; розроблено інактивовану вакцину Метакол проти колібактеріозу тварин; створено і випробувано у виробничих умовах нову вакцину Респін для профілактики гострих респіраторних хвороб молодняку вірус-бактеріальної етіології.
Він є автором 170 наукових праць.
Під керівництвом А.І. Завірюхи захищено 2 кандидатські дисертації.
Працює в Інституті ветеринарної медицини.
Володимир ЗАМАНСЬКИЙ, спеціально для КИЯН
