13.12.2006 Шотландія і Союз: 300 років потому
Картина Уолтера Томаса (1925 р.) “Парламентський Союз Англії і Шотландії 1707 р.”, що зараз висить у Вестмінстерському палаці. На ній зображено офіційне представлення закону, за яким створюється Королівство Великої Британії
В 2007 році виповнюється 300 років, як Шотландія пішла під Англійську корону. Після чотирьох століть протистояння і війн з Англією Шотландія об’єдналася з Англією. Шотландський націоналізм завжди хвилеподібно піднімався і падав.
Що ми знаємо про Шотландію, окрім її стереотипних атрибутів (шотландське віскі, волинка і кілт шотландських чоловіків)? Так само, як більшість європейців знають про Україну лише в асоціації з Чорнобилем, варениками і борщем. І це вже добре, тому що раніше пересічні європейці чи американці вважали, що борщ – це російська національна страва.
Чи знає хтось з цих самих пересічних і навіть непересічних європейців про багату і трагічну історію України, про її перебування в лоні Російської імперії 350 років? А чи знаємо щось ми, українці, про національні прагнення шотландців і про те, що вони вже 300 років, як знаходяться в лоні Британської імперії?
В 2007 році виповнюється 300 років, як Шотландія пішла під англійську корону. Після голосування в Шотландському Парламенті за Союз (який часто називають Унією) Англії і Шотландії 16 січня 1707 р. був підписаний Акт проголошення цього Союзу. З утворенням Союзу формально завершилося протистояння Англії і Шотландії, що тривало декілька століть, і виникло знамените Об’єднане Королівство Великої Британії.
Прапор Англії до 1707 р.
Англія і Шотландія стали єдиною країною з одною валютою, оподаткуванням, торгівлею, з однією верховною владою і прапором. Хрест Святого Джорджа – покровителя Англії (прапор Англії) поєднався з хрестом святого Андрія – покровителя Шотландії (прапор Шотландії) – і вийшов прапор, відомий як “прапор старого союзу”. В 1801 році (після ще одного союзу – з Ірландією) до цього прапора приєднався діагональний хрест святого Патріка. В результаті отримали прапор Об’єднаного Королівства, який ми знаємо сьогодні.
Прапор Шотландії до 1707 р.
Після чотирьох століть протистояння і війн з Англією Шотландія об’єдналася з Англією. Пам’ятаєте фільм “Хоробре серце” з Мелом Гібсоном? Його герой Уільям Уолас – національний герой для шотландців і непохитний борець за незалежність Шотландії, за що прийняв мученицьку смерть від англійців, для яких він – вбивця і злодій, оголошений англійськими літописцями “персоною поза законом”, які обвинувачували його в жорстокості та звірствах.
Епічна поема 15 століття “Уолас” протягом всіх наступних століть була другою найбільш читаною книгою в Шотландії після Біблії. В 1296 році Шотландію завойювала Англія на чолі з королем Едвардом І, який ув’язнив багато шотландської знаті, країна мала сплачувати данину, а її чоловіки йти до армії короля і брати участь у його військовій кампанії проти Франції.
Уільям Уолас в бою. Картина з сайту http://www.magicdragon.com/
По всій Шотландії спалахнули повстання, які обернулися в національно-визвольну боротьбу під проводом Уоласа з травня 1297 р., коли той вбив англійського шерифа Ланарка. Його повстання посилювалося, оскільки шотландці, невдоволені тягарем і гнобленням англійців та їхнім пануванням, масово приєднувалися до нього. В 1305 році Уоласа схопили і стратили в Лондоні. Його голову прибили цвяхами до Лондонського мосту, а фрагменти тіла поширили по декількох шотландських містах як нагадування ціни за повстання.
Тут знімався фільм “Хоробре серце”
Уільяма Уоласа називають в Шотландії “хоробрим серцем” – він прагнув замирити і об’єднати тодішню шотландську шляхту задля зміцнення Шотландії та її незалежності від Англії. І це, зокрема, показано у фільмі “Хоробре серце”. Які чудові паралелі з історією України можна побачити в тодішній історії Шотландії! Врешті кадри з фільму, де показуються краєвиди і гори Шотландії, мимоволі викликають асоціації з українськими Карпатами. Але не про це будемо говорити.
“Шотландія одна”. Так називається стаття, що вийшла в грудневому номері журналу “Проспект” (№129). Її автор – Майкл Фрай – історик і автор праці “Союз: Англія, Шотландія і Договір 1707 року”.
Він пише, що деволюція (передача влади і зобов’язань – прим. О. Каганець) мала намір дати Шотландії можливість вирішувати свої проблеми. Але з часу отримання власного Парламента залежність Шотландії від Англії, на його думку, навіть зросла. Шотландець і колишній торі (представник Консервативної партії в Парламенті Великої Британії – прим. О.К.) пояснює, чому він дійшов до розуміння незалежності як необхідного нині рішення і чому це також буде корисним для Англії.
Перед ознайомленням з його статтею, лише нагадаємо, що на виборах до Парламенту Великої Британії 1997 р. перемогла Лейбористська партія. Одним з головних пунктів в її предвиборчій платформі було створення в Шотландії свого національного Парламенту. На референдумі, проведеному 11 вересня 1997 р. в Шотландії, більшість громадян висловилася за створення Парламента Шотландії. Після цього уряд лейбористів передав проект Акта про Шотландію у Парламент Великої Британії, який його прийняв 17 листопада 1998 р. А 19 листопада 1998 р. його схвалила Королева Об’єднаного Королівства.
My Heart’s in the Highlands, my heart is not here; My Heart’s in the Highlands chasing the deer; Chasing the wild deer, and following the roe; My Heart’s in the Highlands, wherever I go. (Рядки з вірша Роберта Бернза – знаменитого шотландського поета, національного символа Шотландії)
В наступному, 2007 році, – наступні вибори в Шотландський парламент. Останнє опитування в Шотландії показує незначну більшість – 51% опитаних, що зараз підтримують незалежність Шотландії. Останнє опитування 1998 року принесло 56% на підтримку незалежності – це тоді, коли мало відбутися неминуче воскресіння Парламента в Едінбурзі, і хвиля націоналістичної ейфорії була на висоті.
Шотландський націоналізм завжди хвилеподібно піднімався і падав. Як тільки фактично був створений Парламент, та хвиля націоналістичної ейфорії безневинно вдарилася в камінь шотландського юніонізму. Але останніми місяцями підтримка Шотландської Національної Партії почала непомітно зростати зі своїх звичних 25%. Схоже на те, що це відбувається завдяки розчаруванню коаліцією лейборисько-ліберальних демократів, що знаходиться при владі у Шотландії з 1999 року, і навіть самим Парламентом.
Не вдаючись до розбору всіх проблем Шотландії, як напочатку було задумано, Парламент навіть не змусив шотландців краще про себе дбати. І знову можна відчути підземні поштовхи з глибини Шотландії. Вони не зможуть призвести до політичного вибуху, але принаймні подібно до того, що вони кидають тінь на заплановане на 1 травня 2007 року святкування 300-річчя Союзу Англії і Шотландії. Коли набув чинності цей союз, Англія швиденько відсвяткувала і забула про нього. Шотландія на мить заткнулася, але потім ніколи не замовкала.
Знаком тих часів є те, що шотландська виконавча влада, здається, не впевнена, як відзначити цю подію. Звичайно, що все ж таки буде королева, маршируватиме один з Шотландських полків (з шести, що колись існували), а над Едінбургським замком запустять фейерверк. Але чи змусить святкування Союзу шотландців почуватися більшими британцями? Чи пробудить національний одяг і звуки волинок ті емоції, що сховані в душі кожного шотландця, стару образу на Англію та мрію свободи?
Всього за три дні після ювілею, 3 травня – наступні вибори в Шотландський парламент. Якщо теперішня націоналістична хвиля залишатиметься такою ж великою, а ШНП добре спрацює, Шотландія і Британія можуть потрапити в конституційну кризу. Виборна система робить більш-менш неможливим для будь-яких партій виграти абсолютну більшість в Парламенті.
Перегони відбуватимуться за позицію найбільшої партії. Зі 129 місць в Парламенті Шотландії Лейбористська партія зараз має 50, ШНП – 25, Консервативна – 17, Ліберально-демократична – 17; група, яка складається з тих, хто відколовся від партій – решту місць. ШНП потребує більшості, а опитування натякає на те, що ШНП може його отримати. Навіть тоді ліберальні демократи мають вірогідність залишитися, тримаючи баланс влади. Вони для цього сильно стараються. Ключовим моментом незгоди з ШНП є те, чи має у наступному Парламенті відбутися референдум про незалежність.
Що б не думали міністри в Лондоні, проблема Шотландії в Союзі не вичерпалася – і заходить ще глибше, ніж випадкий шквал англійського незадоволення асиметрією в деволюції, більшим представництвом шотландців у Британському Парламенті і Кабінеті міністрів або перевагою Шотландії у державних витратах.
Навіть всередині Шотландії важко визначити глибокі політичні зміни. І Единбург, і Глазго – стабільні і нетипові. Здається, що найбільші зміни відбуваються в таких маленьких містах, як Кілмарнок, Лінлітгау або Елджін – населення, їхні думки і уявлення залишаються таємницею. Ми навіть не знаємо, якого характеру націоналізм там підтримується.
Це “90-хвилинний націоналізм”, протестний електорат, примха постмодерної ідентичності, що народжена від нудьги та нарцисизму? Чи він (цей націоналізм) лежить глибше, в міцній народній пам’яті, що уходить своїм корінням в часи державності, збереженій завдяки героїзму Роберта Брюса в 1314 році, і цей націоналізм не вмер, а лише спав протягом трьох століть і готовий знову повстати?
Автор пише, що його дратує політкоректність, яка стала головною ідеологією держави в Шотландії з 1999 р. Уряд послідовно демонструє свій найбільший ентузіазм, коли насаджує мікроорганізацію приватного життя шотландців. Він хизується тим, що заборонив палити в пабах. Зараз існують плани накинутися на “Бакі” – дешеве вино, яке п’ють підлітки з трущоб Ланкашира як прямий і легкий шлях до забуття. Уряд хотів би заборонити шльопати дітей, але не зміг знайти практичного механізму, як засунути свій ніч в чужі справи.
Але він (уряд) заборонив сектанські або національні образи, що зазвичай сипляться на футбольних матчах, і штрафує фанів, яких спіймає на цьому. Він (уряд) заборонив полювання (що нам найменше потрібно), норкові ферми, хоча жодної такої ферми не існує в Шотландії. Манія заборони – це противага в інших областях поведінці, спричиненої манією вседозволеності: декількох пожежників з Глазго нещодавно було покарано за відмову вручити брошури з техніки безпеки на параді геїв.
Шотландія – більш консервативна в моралі країна, ніж Англія. Це частково завдяки більшому впливу протестанської та католицької церков, але також і через те, що робітники-шотландці залишаються відданими моральним правилам, які давно відкинула ліберальна еліта мультикультурного Лондона. Старі традиції все ще тримаються в Шотландії. Ось чому законодавство, встановлюване Шотландським Парламентом, спеціально відзначає, що не може бути прийнятий закон про аборти і відкладає це питання для Вестмінстера (для Британського Парламенту, який засідає у Вестмінстерському палаці, що в Лондоні – прим. О.К.). Якби навіть такий закон і був би зроблений в Едінбурзі, він, безсумнівно, був би з більшими обмеженнями, ніж англійський.
Автор пише, що на його думку, Шотландія втратила шанс стати знову не просто політичною, але й моральною спільністю, яка б у намаганні вирішити складні питання не дозволила звідкісь диктувати їй мораль.
Націоналізм, на думку автора, є консервативною силою в сучасному світі. Консервативні партії по всьому світі є зазвичай націоналістичними. Виключення складає Шотландська Консервативна партія, яка за останню чверть століття була різко антинаціоналістичною. Юніоністи-торі кажуть, що вони не настільки антишотландські, наскільки пробританські – а це означає, що кордони їхньої політичної спільноти відрізняються від вузької території шотландських націоналістів. Але їхніх послідовників все менше.
В 1979 р. на питання “З якою національністю Ви себе ототожнюєте?”, 56% штландців відповіли, що з шотландською, а 38% шотландців – що з британською. На це ж саме питання в останньому опитуванні (2003 р.) 73% сказали, що вони ототожнюють себе з шотландцями, а 20% – з британцями (і це при одинаковій кількості голосування за Торі). Отже немає сумнівів, що британськість розбивається в Шотландії.
Автор вважає, що потрібно піднімати на вищий рівень аргумент на користь незалежності. Для чого Шотландський Парламент? Для того, щоб виражати характер і цінності своєї нації і через політичні процеси кристилізувати її прагнення і домагання. А сьогодні Шотландський Парламент цього не робить, а цінності імпортує ззовні. Автор не має сумнівів, що незалежність зробить Шотландію щасливішою, але йому соромно, що із-за позиції підпорядкованості Шотландії в Союзі багато хто з шотландців відчувають до англійців ненависть і що на це їхнє почуття йде взаємність з боку південного кордону (тобто з Англії – О.К.).
Автор вважає, що незалежнісь Шотландії буде визволенням і для Англії – це дозволить їй здійснювати заходи в реальних розмірах і не вдивлятися у криве дзеркало, яке роздуває її останні імперські фантазії. Більшість англійців вже переступили кінець імперії, а сьогоднішній їхній статус їм робить успішна країна середнього розміру з багатьма активами – англійською мовою, збройними силами, фінансовим сектором, вищою освітою, членством в ЄС. Важко уявити, яким чином незалежність Шотландії могла б зашкодитибудь-якому із цих активів.
Переклад статті Олени Каганець
