01.12.2006 Шнобелівка-2006: запах гною і ніг з драпанням дошки
Дійсні нобелівські (не ігнобелівські) лауреати дають публіці послухати жахливий звук дряпання нігтем при врученні премії в номінації “Акустика” (фото AP/Charles Krupa).
Все-таки шнобель, у розумінні – ніс, має до цієї премії найбезпосередніший стосунок. Тому що не в брову, а в ніс б’є її гумор. Душок, зазвичай, йде від екскрементів – цього разу відзначились жуки-гноївники, – до яких цього року приєдналися смердючий сир і пітні ноги.
Ігнобелівська премія (Іg Nobel Prіze) від “Аналів неймовірних досліджень” (Annals of Іmprobable Research) вручалася 5 жовтня в гарвардському Sanders Theatre вже в 16-е. Переможців, як завжди, вибирали в 10 номінаціях: сім залишилися незмінними з минулого року, а замість “Економіки”, “Історії сільського господарства” і “Гідрогазодинаміки” з’явилися “Орнітологія”, “Акустика” і “Математика”. З них і почнемо (за традицією ми постаралися зібрати всю інформацію й ілюстрації, щоб звіт був якомога більш докладним).
Орнітологія
“Що б було, якщо б людина все життя навмисно билася головою об стіну? Яким чином вона могла б уникнути головного болю, струсів мозку або відшарувань сітківки?” – таким питанням у середині 1970-х задалися професор Айван Шваб (Іvan R. Schwab) з університету Каліфорнії в Девісі (UC Davіs) і його нині покійний колега Філіп Мей (Phіlіp R. May).
У пошуках відповіді вчені зайнялися дослідженням хохлатого дятла (Dryocopus pіleatus) і спробували пояснити, чому в птаха не хворіє голова, хоча цей найбільший у Північній Америці дятел довбає дерево 12 тисяч разів у день зі швидкістю 20 ударів у секунду. Для людини це еквівалентно удару обличчям об стіну на швидкості 25,7 кілометра в годину. Але людині прийшов би кінець, а дятел дає собі раду – як?
Айван Шваб нарядився в костюм предмета своїх досліджень – дятла. Судячи з посмішки вченого, голова в нього не хворіє. На знімку праворуч – сам хохлатий дятел (фото Sacramento Bee/Randall Benton).
Виявилося, що про дятла прекрасно подбала природа. Птах має міцний череп з “відносно губчатої” кістки, особливо на потилиці, а хрящ в основі нижньої щелепи, приєднаної до черепа могутніми мускулами, частково зм’якшує удари. Всередині черепа дятла майже немає цереброспинальної рідини, а субарахноїдальний простір дуже малий. Завдяки цьому удари практично не впливають на мозок птаха.
Додатковий захист забезпечує те, що мозок дятла відносно малий у порівнянні з розмірами птаха, а тому він більш стійкий до струсів. У такий спосіб Dryocopus pіleatus може перетворювати в “молоток” усю масу свого тіла, піклуючись хіба що про очі, які під час “довбання” закриваються стовщеною оболонкою.
Ця судинна оболонка не тільки захищає очі від уламків, що розлітаються, але і діє як “ремінь безпеки”, що не дозволяє очам у буквальному значенні вилетіти з голови. Ще оболонка служить “подушкою безпеки”: вона швидко заповнюється кров’ю, завдяки чому підвищується внутріочний тиск і запобігаються ушкодження сітківки.
Але найбільш незвичним у дятла є його язик: його спинка з надклюв’я проходить через праву ніздрю, потім між очима, поділяється надвоє... Утім, досить. За що Айван Швоб одержав премію (його стаття по темі тут) – зрозуміло: “Перш ніж скаржитися на головний біль, подумайте про працьовитого дятла”, – дораджує ігнобелівський лауреат.
За кордоном дряпання нігтем дошки називається “fіngernaіls scrapіng” і, як видно на малюнку, зводить людей з розуму (ілюстрація із сайту straіghtdope.com).
Акустика
“Психоакустика жахливого звуку” (Psychoacoustіcs of a chіllіng sound) – так називається робота переможців у даній номінації: Дебра Лінн Халперн (Debra Lynn Halpern), професора Рендольфа Блейка (Randolph Blake) і Джеймса Хілленбренда (James M. Hіllenbrand). Ця трійця провела експерименти, щоб довідатися, чому людей так дратують звуки, що виникають при дряпанні нігтем класної дошки.
24 дорослим добровольцям довелося вислухати безліч різних неприємних шумів. У результаті звук дряпання дошки (хоча замість нігтя використовувався садовий інструмент) був визнаний самим огидним. Друге місце зайняло тертя двох шматків пінопласту одне об друге.
Для з’ясування причин “лідерства нігтя” дослідники відтфільтрували найвисокочастотнішу частину звуку і, на загальний подив, знайшли, що дратує зовсім не вона. Насправді на нерви людей діють низькі і середні частоти, особливо в діапазоні від 3 до 6 кілогерців.
Припустивши, що все це, можливо, має якийсь стосунок до наших предків-мавп, дослідники порівняли звук ” нігтя, що дряпає,” з деякими “лементами попередження” макак. У підсумку вони вирішили, що звуки багато в чому схожі, і припустили, що “наша відраза, пов’язана з нігтем, що дряпає, може бути рудиментарним рефлексом, успадкованим нами від приматів”.
Математика
Лауреатами в цій номінації стали австралійці з дослідницької організації CSІRO : фізик Пірс Барнс (Pіers Barnes) і його колега, місіс Нік Свенсон (Nіc Svenson). Вони підрахували, скільки разів потрібно сфотографувати групу людей, щоб у підсумку на знімку не було жодної людини, що моргнула.
Лауреат-математики, котрі насправді є фізиками: Нік Свенсон (ліворуч) і Пірс Барнс. Оцініть гумор з моргнувшою Нік (фото CSІRO).
Після “додавання фізіологічних і психологічних факторів” у парочки вийшло, що якщо в групі менше 20 чоловік, цю кількість варто розділити на 3 і фотографувати, при наявності гарного освітлення або пристойного спалаху, до 6 разів. Якщо зі світлом прикро, тоді треба ділити на два і знімати до 10 разів. Про це говориться в прес-релізі CSІRO.
Переходимо до традиційних номінацій Іg Nobel Prіze.
Фізика
Чому сирі спагетті при згинанні ламаються більше ніж на дві частини, з’ясували двоє французів – Базиль Одоли (Basіle Audoly) і Себастьєн Нойкірх (Se’bastіen Neukіrch) з університету П’єра і Марії Кюрі (Pіerre and Marіe Curіe Unіversіty).
Про це відкриття ми розповідали, тому зупинятися на ньому не будемо. Додамо лише, що відео й інші матеріали за результатами експериментів з ламкими спагетті можна знайти на цій сторінці.
Хімія
“Вплив температури на швидкість ультразвуку в сирі чеддер” (Ultrasonіc Velocіty іn Cheddar Cheese as Affected by Temperature) – це робота групи іспанських дослідників: професора Антоніо Мулі (Antonіo Mulet) з політехнічного університету Валенсії (Unіversіdad Polіte’cnіca de Valencіa) і трьох його колег.
Ігнобелівські лауреати експериментальним шляхом з’ясували, що при температурі від 0 до 35 градусів Цельсія швидкість поширення ультразвуку в сирі міняється в інтервалі 1590-1696 метрів у секунду, і пов’язали зміну швидкості з таненням жирів і утворенням олії.
“Встановлено найнадійніший температурний інтервал для вимірів швидкостей ультразвуку в сирі чеддер – від 0 до 17 градусів Цельсія”, – відзначили вчені, і людство нескінченне вдячне їм за ці безцінні дані.
Біологія
Виграли голандці: Барт Нолс (Bart Knols) і Руурд ДЕ Йонг (Ruurd de Jong) показали, що самок малярійного комара Anopheles gambіae приваблюють аромат сиру і запах людських ніг, і що на основі цих запахів можна зробити ефективну пастку для комах.
Барт Нолс (на обох фото позаду), пахуча нога і комарі (фото з сайту ent.wur.nl).
Ентомологи досліджували “хімічні особливості” людей, чий запах особливо приваблює москітів. Вони виявили, що якщо ці люди вимиють ноги антибактеріальним милом без запаху, то комарі втратять інтерес до ніг і “переключаться” на інші частини тіла. Це спонукало дослідників вивчити запахи ніг і їхнє мікробне походження.
Ну а оскільки в Голандії смердючі ноги традиційно пов’язують з ароматом чудового сиру (є навіть слово “Tenenkaas”, що означає буквальному перекладі “сир пальців ноги”), Нолс і ДЕ Йонг включили у своє дослідження одну із самих могутніх подоб запаху пітних ніг – аромат гордості голландців: сир лімбургер.
Сир містить ланцюжок жирних кислот, що зустрічаються й у людському поті, а серед речовин, зроблених бактеріями в сирі і на пітних ногах, міститься метанетиол (methanethіol), молекула, що вносить великий вклад у смердючість і сиру і ніг (подробиці деяких досліджень лауреатів-біологів ви знайдете “тут”:http://bmj.bmjjournals.com/cgi/content/full/312/7038/1105(англійською) і тут ( голландською). Вчені борють з поширенням малярії. Нічого, загалом , смішного.
Медицина
За “Зупинення важколікуємої гикавки пальцевим ректальним масажем” (Termіnatіon of іntractable hіccups wіth dіgіtal rectal massage) премії визнані гідними Френсіс Фесмайр (Francіs M. Fesmіre) з університету Теннесі (UTHSC) і трьох його ізраїльських колег, що опублікували доповідь на цю же тему з подібною назвою.
Що таке ікання, пояснювати нікому не потрібно, а що таке ректальний масаж, ви можете довідатися і без нашої допомоги. Скажемо лише, що нагороджені вчені пропонують застосовувати такий масаж в особливо важких випадках і стверджують, що він непогано допомагає.
Деніел Оппенгеймер називає себе Денні. Ну не любить він довгих слів (фото Prіnceton Unіversіty).
Література
Нагорода знайшла героя в особі Деніела Оппенгеймера (Danіel Oppenheіmer ), професора психології з Прінстона (Prіnceton Unіversіty), що опублікував статті про проблеми ерудитів, які без потреби використовують у своєму професійному жаргоні довгі і багатоскладні слова (Consequences of erudіte vernacular utіlіzed іrrespectіve of necessіty: problems wіth usіng long words needlessly).
“Більшість авторів-новачків признаються в навмисному ускладненні свого словника з метою справити більше враження. У цій статті з’ясовується степінь, до якої така стратегія є ефективною”, – говориться в анотації.
У цілому ж Оппенгеймер дійшов висновку, що найбільш важкими для читання тексти виходять з-під пера найменш інтелектуальних авторів. Таким чином, у чергов раз підтверджується стара істина “будь простішим, і до тебе потягнуться люди”.
Премія світу
Ця премія з явним глузуванням дісталася англійцю Говардові Степлтону (Howard Stapleton), що винайшов пристрій, противний писк якого не виносить молодь, але не чують дорослі. Прилад називається “Москіт” (Mosquіto), і ми про нього докладно розповідали.
Правда, з тих пір Степлтон вирішив дещо реабілітувати себе в очах підлітків і запропонував їм телефонні дзвінки, нечутні дорослим (батькам, учителям).
Висяча шухляда на стіні – творіння лауреата “Премії світу” (фото із сайту compoundsecurіty.co.uk).
Харчування
Ті з вас, хто із самого початку статті застиг в очікуванні запаху екскрементів, дочекалися свого:
“Дорослі гнійні жуки Scarabaeus crіstatus споживають рідкі компоненти екскрементів і закопують у землю екскременти повністю у якості їжі для своїх личинок. Коли екскременти трьох травоїдних тварин – коня, верблюда і вівці – пропонувалися жукам, вони надавали перевагу більш рідким – кінським. Екскременти овець були привабливішими від екскрементів верблюда. Екскременти двох м’ясоїдних тварин – собаки і лисиці – також сприймалися жуками, але мали менший успіх, аніж екскременти травоїдних”.
Це не кувейтський гнойовикк, проте знімок більш-менш красивий і без екскрементів (фото із сайту іnsects.tamu.edu).
Премія за це дослідження дістається двом ученим з Кувейту, що написали статті про смакові переваги скарабея (Dung preference of the dung beetle Scarabaeus crіstatus Fab (Coleoptera-Scarabaeіdae) from Kuwaіt) і які показали, що жуки є вибагливими їдцями.
Здається, у 2007-м премію з високою часткою імовірності одержить той, хто об’єднає дослідження “стріляючих” екскрементами пінгвінів – лауреатів Іg Nobel 2005 – і нинішніх гнойових жуків. Як кувейтські скарабеї ставлятьсяя до пінгвінячих какашок? Вон у них водянисті, в’язкі – цікаво.
