22.08.2006 Гуляв козак по Європі
Кілька думок над лінґвістичною мапою континенту
Кожен свідомий українець по праву гордиться своєю рідною мовою, яку визнано другою, після італійської, за співучістю й мелодійністю. Тому за нею давно і заслужено закріпився епітет — солов’їна. Здобувши свою державу, маємо всіляко її плекати, розвивати, захищати і вкорінювати у всі ділянки життя українського народу. Якщо існуватиме наша мова як державна, існуватимемо й ми, і Україна.
А як розвивалась мова Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки серед інших мов? Чи впливали вони одна на одну? І з чого це видно? Частину відповідей на ці запитання знаходимо в календарі на 2001 рік «Мови Європи», виданому за матеріалами Лінгвістичного навчального музею Київського національного університету ім. Т. Шевченка. У переліку співвласників авторського права на це дуже цікаве видання бачимо поважні інституції, серед яких — Українська Правнича Фундація, Бюро інформації Ради Європи в Україні, видавництво «Кальварія». Тексти і спеціяльний зміст карт підготував Костянтин Тищенко. Здійснимо мандрівку сторінками календаря.
Отже, скільки груп мов налічують науковці в Європі? Загалом — дванадцять: баскійську, кавказькі, угрофінські, алтайські, семітські, кельтські, грецьку, албанську, циганську, вірменську і осетинську; балтійські, слов’янські, романські, германські. Першу з названих вище мов уважають єдиним живим продовженням до індоєвропейського мовного середовища на крайньому Заході Європи. Баскійською мовою послуговуються до одного мільйона людей, у тому числі двісті тисяч емігрантів у Латинській Америці, вона є офіційною мовою Країни Басків —автономної провінції Іспанії. Носії цієї мови виразно відрізняються від усіх сусідів навіть на генному рівні, що дає підстави твердити про басків як «залишок первісного населення Європи, яке згодом змішалося з прибульцями з Азії». Наша мова запозичила з баскійської слова багнет, більярд і анчоус. , До групи кавказьких мов зараховують близько 40 місцевих мов Кавказу. Ними користуються до 8 мільйонів осіб.
Виділяють три групи кавказьких мов: абхазо-адизьку (900 тисяч мовців), картвельську (4 мільйони), нахсько-дагестанську (3 мільйони). Як пише К.Тищенко далі, найчисленніші мовні колективи з-поміж абхазо-адизьких — кабардино-черкеська мова, з-поміж, картвельських — грузинська, мегрельська, з-поміж нахсько-дагестанських — чеченська, аварська і лезгинська. Вздовж 80—кілометрової течії річки Андійська Койсу збереглися 13 малих мов, однією з яких розмовляють лише 200 осіб. За даними сучасної генеалогії мовних філ, кавказькі мови разом з деякими іншими споріднені з китайською і навіть з канадсько-індіанськими мовами на-дене, утворюючи з ними дене-кавказьку мовну філу. Чи багато з нас знають, що з Кавказу до нас прийшли слова вино, вишня, залізо, свинець, печатка і т.д. Імовірно, кавказьке походження мають українські річки Псел, Псура, Ворскла.
Угрофінські мови входять до уральської групи мов і поширені як на своїй прабатьківщині — Уралі та Поволжі, так і почасти в Прибалтиці й Подунав’ї. Якщо на півночі Європи ці мови є доіндоєвропейськими, то угорську принесли в центральну Європу понад тисячу років тому давні угри з приуральських степів. Найбільшими з даної групи мов вважаються угорська (15 мільйонів), фінська (5 мільйонів) і естонська (1 мільйон) і в своїх країнах мають статус державних. Генеалогічно угрофінська група мов поділяється на п’ять груп, котрі включають, зокрема, іжорську, карельську, водську, мордовську, марійську, удмуртську, комі-перм’яцьку, комі-зирянську, ханти, мансі, саамську та інші мови. Від них в Україну прийшли слова дуб, сани, рясний, журитися, чуб, чекати, шукати, хміль, половина тощо. Реліктовими мовами індоєвропейської родини є кельтські мови, у першому тисячолітті до н.е. поширені на всій території Європи, а тепер — лише почасти на крайньому заході Франції і Британських островів. Нині в активному вжитку залишились чотири острівні мови: гойдельська група (ірландська і гельська в Шотландії), бритська група (валлійська і бретонська). Робляться спроби відновити менську і корнську, які зникли порівняно недавно. Ірландська мова, вивчена або рідна, є офіційною мовою Ірландії поряд з англійською, валлійську вживають у пресі, викладають у школі. Мовці кельтських мов, — двомовні, їх два мільйони.
Закономірно, що карта Європи просто рясніє кельтськими топонімами: Апеніни, Відень, Болонья, Лондон, Мілан, Париж, Судети і т.д. З кельтських мов маємо слова багно, будинок, борошно, сало, сокира, пекло, ліки. Назва Галичина — теж кельтського походження. Своєю чергою і в кельтських мовах — збереглися слова, дуже близькі до слов’янських: брат, тато, місяць, дерево, море, тощо.
Особливе значення і роль серед європейських мов належить грецькій, поширеній у Греції, на Кіпрі, в південній Албанії, Єгипті, на півдні Італії і в Україні. Державний статус вона має в Греції і на Кіпрі. Мовців — понад 12 мільйонів. Нинішня грецька сформувалась із низки діалектів, котра, лише в еліністичний період набула загальногрецьких норм. В Україну грецизми приходили ще з часів заснування грецьких міст над Чорним морем, а особливо після хрещення її Володимиром Великим.
Ось декілька прикладів проникнення грецизмів у нашу мову: кіно, машина, хор, аптека, бібліотека, метр, ідея, пошта, бандура, церква, хрест, дяк, ангел, апостол, топоніми Ялта, Алушта, Форос, Лівадія. Від грецьких морфем виникли назви Херсон, Сімферополь, Севастополь, Євпаторія, Нікополь. З грецької мови походять також чоловічі та жіночі імена Микола, Петро, Андрій, Оксана, Ірина, ін.
Ідучи далі за К.Тищенком, назвемо ще одну групу мов — албанську, циганську, вірменську і осетинську, що складають «мови індоєвропейського Півдня», але уособлюють кожна окрему групу індоєвропейських мов.
Найповніше зберігає давню індоєвропейську мовну систему балтійська група індоєвропейських мов. Тяжіючи до різних груп, вони особливо близькі до слов’янських мов. Саме з балтійських мов походять такі «чисто українські слова», як баюра, грудка, гультяй, клякнути, зозуля, копа, нишпорити, шлунок, карати, скибка, садиба, стодола, діалектичні з балтійських — мешти, бузько, шамотіти.
Балтійського походження топоніми і гідроніми Вилія, Рось, Солотвин, Роставиця, прізвища Нарбут, Дайнека, Бутейко, ін. З української мови литовці запозичили слова козак, тривати, гуляти, стріха, діжка, онук тощо.
З-поміж європейських мовних груп романська група мов індоєвропейської родини належить до найбільш поширених і в Європі, і в світі. Вони походять від латинської мови, а термін «романські» означає «притаманний Риму», згодом — Римській імперії. Мовців у світі — 600 мільйонів. Романські мови як державні чи офіційні вживають у 66 країнах; французьку — в 30, іспанську — в 23, португальську — в 7, італійську — в 4, румунську — в 2—х. Французька й іспанська є також офіційними і робочими мовами ООН.
З латинської мови та її нащадків — романських мов у нашу мову проникли приблизно третина словникового запасу, зокрема: комора, комин, скринька, пляшка, стайня, руїни, цвинтар, шабля, окуляри, газета, квартира, пальто, патріот, серйозний, альбом, квасоля, цап, ремиґати тощо. Своєю чергою румунська мова поповнилась за рахунок нашої словами гречка, череда, гриб, кожух, крупи, щука, ясла, тато, ін.
Що стосується германських мов індоєвропейської родини, то нині вона налічує 550 мільйонів мовців. Виділяють три підгрупи: північну (скандинавську), до якої належать державні шведська, датська, норвезька й ісландська, а також фарерська; західну (англійська, нідерландська та німецька); східну (згаслі мови — готська, бургундська, вандальська, гепідська, герульська). З германських мов український словник поповнився словами меч, скло, полк, дошка, дружина, хліб, кіт, плуг, малювати, танцювати, купувати, рахувати, ринок, мандрувати, гол, матрос, кран, лотерея, величезна кількість інших.
І нарешті — про слов’янські мови індоєвропейської родини, якими розмовляють 300 мільйонів мовців. Вважають, що виокремлення цих мов з єдиної прамови відбулося до середини І тисячоліття н.е., в період формування ранніх слов’янських держав. До групи цих мов належать: східна (українська, білоруська і російська), південна (болгарська, македонська, сербська, хорватська, словенська), західна (чеська, словацька, польська, верхньо— і нижньолужицька. Майже всі слов’янські мови мають державний статус: українська (40 мільйонів), білоруська (8 мільйонів), російська (150 мільйонів, в т.ч. в Білорусі, Казахстані), польська (37 мільйонів), — чеська (10 мільйонів), словацька (5), словенська (2), хорватська (6), сербська (10), македонська (2), болгарська (9). Лужицькі мови (100 тисяч мовців) користуються у ФРН культурною автономією.
Словниковий запас містить чотири пласти слов’янських слів. Перш за все це спільноіндоєвропейська лексика: матір, батько, брат, сестра, дім, двері, бути, піч, жити, їсти, спати, око, ніс, серце, один, два, три, слава тощо. Далі вирізняють праслов’янські слова — коса, граблі, сніп, пшениця, ловити, посуда, дата, сніп, ніж і т.д. Третій пласт слів — то власне українські: вуглець, кисень, мрія, зволікати, матінка, зайвий, байдуже, мабуть, бо, примхи, ін. До четвертого пласту належать запозичені слова з інших слов’янських мов: розкішний, виховати, нащадок, ззаду (з білорус); котел, котлован, вислуга і ін, (з. рос); (перешкода, обіцяти, отримати, цікавий тощо (з пол.); брама, огида, паркан, ін. (з чес.); хлопець, ґражда (з серб.); храм, глава, владика, сотворити (з болг.). Чимало запозичень з української бачимо в інших слов’янських мовах: мозок, сокира, охороняти, рясний, тітка, взути (у білорус); бублик, смалець, повстанці, пасіка, борщ, бондар, підполковник, аж, корж, ін. (у рос); гречка, годувати, господар, гукати, хворий, кум, коцюба тощо (в поль.).
Перше десятиліття існування незалежної України засвідчило тривожну тенденцію небувалої, від часів Валуєвського циркуляра та Емського указу російських царів другої половини XIX ст. неоколоніальної експансії російської мови. Тому на сторожі нашої стародавньої мови покликана стати Українська держава, і не голослівно, а законом і його виконанням скрізь на всій її суверенній території. Питання повнокровного функціонування нашої співучої солов’їної мови без жодного перебільшення можна вважати питанням життя нашої держави. Найвищий час поставити на її сторожі слово. Рідне слово!
Підготував Роман ПАСТУХ.
«Всесвіт»
