11.08.2006 СВІТ МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО. ОСОБИСТІСТЬ І ДОБА: ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ
Видавничий дім «Альтернативи» плідно працює над актуальною тематичною серією «Особистість і доба». Вже вийшли друком біографії Данила Галицького, Лесі Українки, княгині Ольги… Розробку теми продовжено книжкою «Михайло Грушевський». Професор Юрій Шаповал та професор Ігор Верба вперше створили повний життєпис цієї непересічної людини.
Дванадцять розділів книжки вміщують кілька зрізів і мають кілька проекцій. Одна з них, і дуже важлива, — психологічна. Видатний мислитель, історик, політичний діяч постає у всій складності реального буття. Інформаційний складник, пов’язаний із психологічними аспектами, виникає в книжці дуже природно. Навряд чи автори ставили собі це за мету. Тим більш цікаво розглянути працю саме із такого погляду.
Новаторство дослідників полягає у висвітленні історії особистості, що не лише містить життєвий шлях, а й розкриває етапи формування суб’єкта діяльності (підготовчий, старт, кульмінація, пік та фініш), фази в історії розвитку людини, де одним із найголовніших показників особистості є здійсненність або нездійсненність життєвого плану. Тобто інтеграція динамічних та змістовних аспектів життєтворчості розкриває М.Грушевського як суб’єкта діяльності (формування рис особистості, мотивація, досягнення, здобутки тощо). У книжці йдеться про поворотні моменти в житті Михайла Сергійовича, злети й падіння. Слід зауважити, що «особистість» — одна з фундаментальних категорій психології. Дискусії, що точаться між фахівцями різних психологічних течій, підходів, шкіл, сама їх кількість свідчить про багатогранність і доконечну нез’ясованість питання. Ґрунтуючись на різних методологічних принципах, кожен із цих фахівців на перший план висуває різноманітні аспекти, залишаючи поза увагою те, що суперечить його теорії чи концепції.
Біографічний метод у психології дає змогу розглянути життєдіяльність і життєтворчість людини в її цілісності з соціокультурним контекстом, у якому вона діє. Біографістика є одним із важливих засобів отримання достовірної інформації щодо психологічних аспектів становлення, розвитку особистості, її вчинкових дій, специфіки соціалізації та індивідуалізації, прояву індивідуальності за різних життєвих обставин та обрання засобів подолання перешкод у досягненні поставленої мети.
На становлення особистості М.Грушевського значний вплив мала родина: «Із покоління в покоління Грушевські вірно служили Україні, а ряд представників цього коліна досяг в її історії помітного місця. Їх діяльність відбувалася головне в церковно-релігійній сфері та національній історії і позначена просвітницькими ідеалами». З дитинства М.Грушевський «знав про своїх предків і ті славні місця, де вони жили, неодноразово переймався їх долею». Автори відзначають неординарну особистість його батька Сергія Федоровича, який наче потрапив у тінь величної постаті сина, хоча сам «своєю подвижницькою працею на ниві народної освіти… заслуговує на пошанування та окреме дослідження». Саме батько, як згадував із часом сам М.Грушевський, «заховав тепле прив’язання до всього українського — мови, пісні, традиції».
Вихід світу особистісного до світу великого й невідомого відбувається у двох формах — пізнавальній і практичній. Недостатність особистісного світу та його антагонізм до світу об’єктивного виражається в пристрасті, творчому неспокої. Подані в книжці факти життєтворчості М.Грушевського крок за кроком відтворюють витоки покликання, яке спрямувало всю його долю. Зі сторінок книжки постає повсякденна, системна та наполеглива праця хлопчика, юнака, зрілої особистості, яка, долаючи численні перешкоди, присвятила своє життя обстоюванню вищих цінностей України.
«Написання суцільної історії України, рано ще в Київських часах, було моєю задушевною гадкою, до певної міри питанням честі своєї і свого покоління», — згадував М.Грушевський. Саме в цьому він бачив свою самоактуалізацію, саморозвиток, реалізацію творчого потенціалу. І все життя він підпорядкував виробленому плану, не відступаючи від нього ані на крок.
Мотивацію та ставлення М.Грушевського до праці зумовлювало взяте за життєвий принцип правило — все доводити до логічного завершення. Ця риса, в поєднанні з гідними подиву фантастичною працездатністю та цілеспрямованістю, і стала визначальною в його характері, що згодом дало такий значущий для Вітчизни результат. Як зазначено в дослідженні, Михайло Сергійович «проробив колосальну працю, якої б вистачило не на одне покоління… Сам львівський професор на 1914 р. обрахував свою наукову діяльність у 25 томів праць. За плечима професора була і копітка політична робота в Українській національно-демократичній партії, в Товаристві українських поступовців, у ідеологічному керуванні українською фракцією у 1-й і 2-й Державних Думах… Вже тоді Михайло Сергійович вибився у лідери українства, став популярним політиком, публіцистом».
Автори життєпису підкреслюють визначну роль М.Грушевського на першому етапі Української революції 1917—1921 років. Завдяки його політичній діяльності Центральна Рада стала визнаною загальноукраїнською владою. Справжній демократизм і сувора законність — невіддільні риси лідера державотворчих процесів в Україні на початку XX століття. Державну діяльність М.Грушевського визначали великі задуми і добрі наміри, але водночас вона була позначена і певною непослідовністю, що засвідчує відсутність у нього практичного досвіду. Та й час працював проти його політичних устремлінь. Він зійшов з історичного кону як державний діяч, бо прийшла вже нова генерація українських політиків.
Перед читачем постає цілісна картина еволюції українського соціуму на зламі двох століть і двох епох. І тут не можна уникнути певних аналогій з сучасністю. Прояви особистості як суб’єкта історичної діяльності, створені нею артефакти набувають ознак автономного життя, займають своє місце в ланцюгу змін і перетворень різних рівнів та масштабів.
Наполегливо й послідовно допомагаючи нам з’ясувати і зрозуміти основні грані індивідуальності М.Грушевського, автори звертаються до оцінок його особистості людьми з найближчого оточення (серед яких було чимало яскравих постатей). Персона М.Грушевського може правити за приклад інтеграції соціальності та індивідуальності, що знайшло свій прояв у людських рисах і вчинках видатного політичного діяча. Дана праця (у психологічному аспекті), становить інтерес насамперед тому, що автори розглядають особистість М.Грушевського у складній тканині соціальних відносин, взаємодій, вчинків. На цьому шляху деякі дослідники первинного значення надають внутрішньому світу індивіда й оминають гострі кути соціального аспекту, інші — навпаки. Проте за будь-яких умов, саме вчинок формує та виявляє найістотніші чесноти особистості. Цілісна біографія М.Грушевського відтворює його портрет на тлі епохи, відслідковує головні віхи формування й обстоювання створеної ним концепції неперервності українського історичного процесу. В дослідженні виправлено раніше допущені помилки і вказано на значущість невідомих досі або контроверсійних періодів у житті мислителя і політика.
Необхідність з’ясувати психологічні складники в його політичній діяльності актуалізується не тільки наявною зміною поколінь. Фундаментальною підставою є відмова від насаджених в українському соціумі за радянських часів ідеалів і цінностей тоталітарно-авторитарної доби, вкоріненої в суспільстві практики зневажання особистості як такої. У 140-у річницю від дня народження М.Грушевського (17 (29) вересня 1866 р.) книжка про його наукову та громадсько-політичну діяльність надає нового поштовху темі історичної спадкоємності української наукової та політичної думки.
Апогеєм зіткнення М.Грушевського з більшовицько-радянською «новою системою» стала його діяльність в Українській академії наук у середині 20-х років минулого століття: «Події, що сталися наприкінці 1926 року, поставили перед Грушевським серйозну дилему. Він зрозумів, що без однозначного (і обов’язково публічного) вибору на користь владних структур його шанси очолити ВУАН чи навіть просто нормально працювати не будуть реалізовані». «Ні Грушевський, ні його академічні антагоністи не сприймали більшовицького режиму. Отже, в політико-ідеологічному плані це була війна за ті самі цінності… Не підлягає сумніву, що комуністичний режим стимулював конфлікт, а поготів стовідсотково скористався наслідками цього фатального українсько-українського протистояння, яке досягло апогею у 1927 році».
У десятому розділі книжки «Прощання з майбутнім» читач може знайти опис одного з проявів принципу саморозвитку, коли прагнення до омріяної мети надає сенсу людському життю, а майбутнє зумовлює поведінку людини сьогодні. «Чекісти уважно відстежували процес передвиборної кампанії, настрої, думки різних верств щодо кандидатів в академіки… кандидатуру Грушевського слід розглядати як шмат м’яса, кинутого режимом у бік українства».
У книжці подано кілька рівнів прояву закономірностей індивідуальної життєтворчості М.Грушевського (оскільки життя відбулося, втілились його потенціали). На творчу долю конкретної талановитої людини діє система різнорідних чинників. Використання в дослідженні маловідомих та унікальних архівних матеріалів дає допитливому читачеві змогу побачити, як у долі непересічної особистості набуває значення неймовірне сплетіння обставин. З низки, на перший погляд, випадкових, непомітних нюансів, які подаються авторами у вигляді зіткнення думок, оцінок, зафіксованих сучасниками спостережень, вимальовується трагедія останніх років життя Михайла Грушевського: «Я бачив останній раз Грушевського… Він вже у Москві, не мав права виїхати до Києва, якби не відмовився від своїх історичних поглядів — все-таки не Багалій… Він почав сліпнути, сили були зламані… та все-таки працював над історією української літератури».
Втілена в дослідженні авторська ідея цілісного підходу до вивчення постаті Михайла Грушевського спонукатиме читачів з’ясувати сенс життя не тільки окремої особистості, а й тієї спільноти, до якої вона належить у часі та просторі.
Тетяна ТРАВЕРСЕ (кандидат психологічних наук)Юрій Шаповал, Ігор Верба. «Михайло Грушевський». — К.: Видавничий дім «Альтернативи», 2005. — 352 с.
