26.07.2006 Що сказав Ціцерон?
Нація може пережити своїх дурнів і навіть честолюбців, але вона не може пережити зраду. Ворог біля воріт – страшний, але він відомий і відкрито стоїть під своїми прапорами. Натомість зрадник вільно крутиться серед оточених, його хитрий шепіт шелестить усюди, чути його навіть у палатах уряду. Зрадник не виглядає зрадником: він говорить мовою, зрозумілою для його жертв, у нього таке саме обличчя і він одягається в таку саму одежу. Він краде націю у світу. Він використовує ницість, яка глибоко закладена в серці кожної людини. Він діє потайки і не явно вночі,щоб підірвати опори града. Він заражає громадян так, що вони вже не можуть чинити опір. Убивця не настільки страшний, як він.
ЦІЦЕРОН Марк Туллій, Marcus Tullius Cicero (3 січня 106 до н. е. — 7 грудня 43 до н. е.), давньоримський політичний діяч, видатний оратор, філософ та літератор. Один з зачинателів римської розповідної прози.
Ціцерон народився 3 січня 106 до н. е. в маєтку свого батька поблизу м. Арпіна (південний Лацій). Батько належав до вершницького стану, але через слабке здоров’я державної служби не прагнув, займався літературними вправами. Освіті своїх дітей він приділяв особливу увагу, тому переїхав з семирічним Марком та його братом Квінтієм до Риму, де вони навчались ораторському мистецтву, віршуванню та філософії.
У 90-х рр. до н. е. Ціцерон провів рік на військовій службі під час Союзницької війни, спочатку під командуванням Помпея Страбона, а потім Сулли. Повернувшись до Риму посиленно займався філософією у Філона Ларисського та стоїка Діодота. Як свідчив сам Ціцерон, він присвячував заняттям “дні й ночі”.
Прихильник свободи і республіки, Ціцерон захищав свої ідеали у викривальних промовах. Уперше виступив на суді в 81-80 рр. до н. е. при Суллі. Справа набула політичного забарвлення і Ціцерону довелось на деякий час виїхати з Риму під приводом хвороби. За наступні два роки він відвідав Афіни, Малу Азію та Родос.
Після зречення та смерті Сулли Ціцерон повернувся до Риму, де одружився на Теренції, представниці заможної і знатної родини. Хоча цей шлюб укладався скоріше з розрахунку, вони прожили разом наступні тридцять років і мали сина й доньку.
Політичну кар’єру Ціцерон почав 76 до н. е. на посаді квестора в сицилійському місті Лілібей, де завідував постачанням продовольства до Риму; завдання, з яким Ціцерон впорався блискуче, набувши репутації непідкупного та чесного правителя. Повернувшись до Риму, і переконавшись, що про його досягнення в провінції ніхто не знає, вирішив, за власними свідченнями, жити постійно в місті і перебувати ближче до Форуму. Ціцерон уійшов до складу сенату, де одразу ж набув слави блискучого оратора.
70 до н. е. Ціцерон привернув загальну увагу своїми виступами проти Гая Верреса, намісника Сицилії. Ораторський талант підняв таку хвилю обурення, що осоромлений правитель змушений був ще до закінчення суду відправитися у вигнання, виплативши 3 млн. сестерціїв. Ціцерон створив одіозний портрет жорстокої і жадібної людини, яка безкарно пригноблювала рядових громадян, не гребувала грабунком, і разом з тим показав сумну картину суспільного життя свого часу, коли римська республіка виявилася на грані катастрофи. Промови збереглися до наших часів. Того ж року Ціцерон став еділом, до обов’язків якого входило проведення за власний рахунок громадських ігор. Як еділ, влаштовував ігри тричі, з невеликою витратою коштів.
Виграш справи перетворив Ціцерона на найпопулярнішого адвоката в Римі. У 70—67 рр. до н. е. він неодноразово виступав у цивільних процесах: до нас дійшли фрагменти його промов за М. Фонтея, пропретора Галлії, за квестора П. Оппія і, нарешті, повністю збереглася його промова за Цеціну, знатну людину з етруського міста Волатерри.
Улітку 67 до н. е. Ціцерон був одностайно обраний претором. В той час придбав розкішний будинок на Палатині та маєток в Тускулі (суч. Фраскаті).
Наступним кроком мало стати консульство. Для здобуття такої поважної посади людині його походження необхідно було заручитися підтримкою впливових діячів і Ціцерон зробив ставку на Гнея Помпея, який в той час був найбільш популярною фігурою римського політикуму. У промові на захист законопроекту трибуна Манілія, Ціцерон закликав обрати Помпея одноосібним верховним командувачем. Суперниками Ціцерона на здобутті консулату були Катіліна й Гай Антоній, котрих підтримували Цезар й Красс. В своїй промові кандидата в консули, оратор розкрив минуле своїх конкурентів, звинувативши тих в зраді і підготовці державного перевороту. В результаті, 63 до н. е. Ціцерон був обраний першим і голосами всіх центурій. Для Ціцерона, “нової людини” (чого не траплялося вже 30 років) на консульській посаді це був пік політичної кар’єри. Під час консульства за викриття змови Катіліни він був із тріумфом проголошений “батьком батьківщини”.
Але внаслідок відмови підтримати перший тріумвірат Цезаря, Помпея та Красса, Ціцерон поступово все більш утрачав вплив і відійшов від активної політики, в результаті у квітні 58 до н.е. Ціцерон був змушений відправитися на вигнання в Македонію через закон Публія Клодія, за яким до “позбавлення води та вогню” (тобто вигнання) мав бути засуджений той маґістрат, який винен у страті римських громадян без суду.
Повернувшись до Риму у вересні 57 до н.е., Ціцерон долучився до партії Помпея.
В лютому 51 до н. е. сенат призначив Ціцерона проконсулом до Кілікії (Мала Азія), де той проявив велику енергію, справедливість і поблажливість стосовно підлеглих, скасував зайві витрати міст, зв’язані з утримуванням намісників, полегшив і зменшив податковий гніт. Особливий подив у провінції викликала його особисту безкорисливість та помірність. Несподівано Ціцерон набува слави полководця. Перемігши у битві неподалеку Ісси гірські племена Амана і підкоривши фортецю Пінденісс, Ціцерон був проголошений своїми військами “імператором”, тобто отримав право на тріумф. Але при першій нагоді повертається до Італії 49 до н. е. і долучається до Помпея.
У громадянській війні 49—47 р. Ціцерон безуспішно намагався бути посередником між Помпеєм і Цезарем, а після поразки Помпея у Фарсальскій битві (48 до н.е.) Ціцерон здався на милість Цезаря, який відтоді фактично став одноосібним диктатором, і відійшов від активної політики.
44 до н.е. Ціцерон створив філософську повість-діалог “Тускуланські бесіди”, присвячену Марку Юнію Бруту – майбутньому вбивці Цезаря, людині, близькому авторові по захопленню філософією. Це в основному моральні міркування в діалогах про те, що найбільше турбує людину в його житті, робить його уразливою, про презирство до смерті, подолання болю, розраді в горі, пристрастях.
В день березневих ід (15 березня 44 до н. е.) Ціцерона не було серед убивць Цезаря, він навіть не був утаємничений щодо заколоту. Але його ставлення до диктатора було настільки відоме, що за переказом, увивці вигукували його ім’я, вибігши на Форум. В день убивства Ціцерон пише одному із заколотників: “Вітаю тебе і радію за себе!”.
Схваливши убивство Цезаря, він опинився в опозиції до Марка Антонія, якого вважав продовжувачем справи узурпації влади. Відома серія знаменитих промов проти Антонія (“філіппіки”) підбила підсумок і політичну кар’єру Ціцерона. В них Ціцерон, наслідуя традиції давньогрецького оратора ІV ст. до н.е. Демосфена, чиї промови проти македонського царя Філіппа ІІ були названі філіппіками, виступив проти консула Марка Антонія. У 14 памфлетах Ціцерон оголосив свого супротивника нахабою, негідником, дурнем і боягузом, носієм мерзенних людських пороків і погрожував йому долею Катіліни й оголошенням громадянської війни. Для боротьби проти Марка Антонія Ціцерон намагався використати Октавіана, прагнучі підтримки у боротьбі за спадщину названого батька. Після перемоги при Мутині (21 квітня 43 до н. е.) Ціцерон та республіканці святкували перемогу, здавалося, що ця звитяга кладе край зазіханням Марка Антонія на диктаторство, а молодого Октавіана можна не брати до уваги, надавши овацію замість тріумфу. За висловом Аппіана, Ціцерон користувався цими днями єдиновладдям демагога.
У липні 43 до н. е. Октавіан звернувся до Ціцерона, вимагаючи собі консулат, але отримав відмову. Тоді спадкоємець Цезаря ввів свої легіони до Риму і 19 серпня був проголошений імператором. У листопаді між Октавіаном, Марком Антонієм та Лепідом був укладений другий тріумвірат, а вже 27 листопада, коли триумвірам була надана верховна влада, почалися політичні переслідування проти республіканців.
Ціцерон був внесений до проскрипційних списків одним із перших, про що дізнався, перебуваючи в своєму Тускульському маєтку. Він намагався втікти до Македонії, але був схоплений переслідувачами і по-звірячому вбитий 7 грудня 43 до н.е. біля містечка Формій. Його голова й рука були виставлені на Форумі, де раніше він таврував соціальне зло і відстоював справедливість. За переказом Плутарха, дружина Марка Антонія, Фульвія, колола язик Ціцерона булавками, своєрідним чином помстившись за дошкульні промови.
