03.07.2006 Чарівна містерія санскриту
Жодна планетарна мова не оповита таким серпанком загадковості й пошанівку, як санскрит. Його називають прамовою людства, священною мовою, мовою богів. І це при тому, що до 1762 року вчені Європи й гадки не мали про існування такої мови. Лише починаючи з цього року, коли англійці загарбали Індію, до вчених світу почали надходити відомості про санскрит як мову священних книг, а отже, як найбільш давню мову планети.
І вже зовсім приголомшили світову громадськість новітні дослідження, які показали, що і санскрит, і шумерська мова виникли на берегах не Гангу й Інду, Тигру чи Євфрату, а... Дніпра й інших могутніх українських рік. Учені різних країн взагалі стають все більш одностайними в переконані, що саме на наших теренах виникла найбільш прогресивна й потужна серед земних цивілізацій індоєвропейська культура й найбільш довершена родина мов – так звані індоєвропейські мови. Це настільки приголомшливо, що наші вчені-традиціоналісти до цих пір не можуть отямитися і прийняти цей щедрий дар світової наукової мислі.
Та дякувати Богу, у нас ще не перевелися дослідники міцного козацького кореня, і вони відважно переорюють перелоги, захаращені чортополохом великодержавних міфів і малоросійського прислужництва. Назвемо деякі такі найбільш функціональні й доленосні для україніки дослідження. Це, очевидно, передусім двотомник нашого земляка Івана Кузича-Березовського “Оріяна”. Він не має собі рівних за новизною фактологічного матеріалу з історії Праукраїни. Виданий ще в 1979 році в Детройті, він потрапив в Україну лише в одиничних примірниках, а тому його конче треба перевидати у нас. Ми готові надати патріотам-видавцям і спонсорам примірник цієї книги (телефон 517-20-03).
Це, далі, монографія нашого видатного археолога В. М. Даниленка “Докириличне письмо України”. Сергій Плачинда, який читав рукопис цієї книги (десь 360 сторінок машинопису), говорить, що це було ґрунтовне дослідження нашого письма ще старої доби (у автора – ери). Вважається, що труд цей після смерті автора пропав, однак в свій час до мене в Спілці письменників підійшли молоді енергійні люди і сказали, що рукопис у них. Прохання зголоситися по зазначеному телефону.
Далі йде могутній тандем Шилов-Кифішин. Численні праці Юрия Шилова вже давно стали хрестоматійними, як і фундаментальний компендіум Анатолія Кифішина “Стародавнє святилище Кам’яна могила” (Київ, “Аратта”, 2001, 846 стор.). Вони довели, що шумерська мова й культура розпочиналася в Україні. Те ж саме сюжети індійських вед і сам санскрит. Перед тим як потрапити в індійські праліси, санскрит тисячоліттями звучав на нашій священній землі. Новаторські студії Шилова-Кифішина мають засадниче значення не тільки для української, але й всесвітньої історії. Анатолій Георгійович Кифішин (нащадок знатних українських родів) розшифрував не тільки прадавнє українське письмо в Кам’яній Могилі, але й празаписи в печерах Іспанії та Франції.
Епохальне значення має і двотомник Г. С. Гриневича “Праслав’янська писемність” (Москва, 1993-1999). До останнього часу маса стародавніх записів на нашій планеті залишалася непрочитаною (письмо етрусків, критян, й інші записи в Європі, Азії, Америці). Лінгвісти застосовували мови всіх континентів (включаючи ... японську), але ніщо не допомагало. Нікому і в голову не спадало взяти якусь там “хутірську українську”. А Геннадій Станіславович Гриневич узяв – і всі “німі” письмена заговорили. Щоправда, стародавню українську мову ще набагато раніше використав для дешифрування єгипетських ієрогліфів Ж. Шампольон, але це забулося!
Проблеми санскриту плідно досліджує С. Наливайко (“Таємниці розкриває санскрит”, Київ, Просвіта, 2000, 273 с.).
Велике зацікавлення викликала багато в чому оригінальна книга Ігоря Каганця, яка щойно вийшла (“Арійський стандарт”) і моя книга “Психологія українського народу”, половина обсягу якої присвячена саме виникненню й поширенню по планеті української мови. Це перша книга написаного чотиритомника, якого ще треба буде якось видати...
Але всі ці корисні видання (за винятком Степана Наливайка) не ставлять санскрит у центрі здійснюваних студій. Тим із більшим зацікавленням і прихильністю зустрічає український загал ошатно видану монографію Василя Кобилюха “Українські козацькі назви в санскриті”. Художнє оформлення видання і справді пречудове. Здійснене в золотисто-густоблакитній колористиці, воно як і ілюстрації талановитого художника Ярослава Муляви і так суголосне “жовто-блакитному” змістові книги!
У книзі є ще один неформальний художній оформлювач. Василь Кобилах у тексті щедро використав талановиті, (коли б не сказати – геніальні!) ілюстрації нашого чудового художника А. Д. Базилевича до “Енеїди” Котляревського. Це був його не тільки творчий, але й громадянський подвиг. Оприлюднені після 1970 року, коли після короткої відлиги знову надовго залютували нещадні заморозки, коли за одне слово “козак”, чи “бандура” можна було заробити Сибір, або й щось гірше, наш відважний Художник-Громадянин проспівав справжній безоглядний Гімн українському козацтву і всьому своєму народові.
Знаменно, що й сама книга пана Василя є не тільки патріотично-козацькою за своїм духом, але й створена руками справжніх козаків. Сам автор є полковником козацтва. Серед рецензентів також полковники й генерали козацтва, зокрема Гетьман Українського козацтва, ректор Донецького державного інституту штучного інтелекту, професор, доктор технічних наук і доктор богослов’я Анатолій Шевченко. Він же сприяв виданню цього шедевру поліграфії і здійснив його у своєму видавництві. А переднє слово написав почесний Гетьман Козацтва України професор Володимир Мулява.
А ким же є головний іменинник цієї знакової події? У кінці є коротенька довідка про нього. У 1966 році перед самим захистом дипломної роботи на українському відділенні філологічного факультету Василя Кобилюха виключають зі Львівського університету. Закінчив медінститут і працював лікарем. А диплом філолога одержав лише у 1997 році, тобто на 62 році. Зате тема була знаменита: “Українська мова і санскрит”. І це теж був акт громадянської мужності, бо все, що було зв’язано з санскритом, тоді вважалося крамольним. Адже санскрит з’ясовував багато страшних для декого українських пріоритетів. Тим то санскрит “принципово” не вивчають в університетах і не досліджують у наукових інституціях. Як, до речі, і шумерську мову, Досить буде сказати, що А. Кифішин, єдиний у всьому Радянському Союзі, міг читати всі види клинописів. І це тоді, коли після його революційних відкриттів і після студій В. Кобилюха, стало всім зрозуміло, що без санскриту й шумерської грамоти в історії України нема чого робити. І якби не дарунок долі в образі Кифішина, скрижалі Кам’яної Могили так і залишилися б непрочитаними... А тим часом для повного їхнього опрацювання, за його ж підрахунками, Україна повинна мати щонайменше 100 знавців клинописів. Так, мабуть, і не менше, санскритологів.
Вузькі рамки книжкового огляду не дозволяють висвітлити фактологічне й теоретичне багатство, закладене в рецензованій праці. Я просто хотів зацікавити читачів новою зірочкою, що спалахнула на нашому у мовознавчому небосхилі.
І ми з жалем нині дивимося, як не знаючи санскриту, наші етимологи виводять родовід українських слів з яких завгодно мовних загумінків – і грецьких, і турецьких; і єврейських, а тільки не з праукраїнських. А тим часом, першокорінь їх закарбовано на скрижалях санскриту. І доки наші лінгвісти не опанують цю мову жерців-волхвів, вони в своїх етимологічних борсаннях демонструватимуть те ж жалюгідне неуцтво, що й нині. То ж має стовідсоткову рацію Володимир Мулява, коли наголошує, що першочерговим нашим завданням є створення кафедр і відділень санскритології, видання підручників і словників з санскриту та викладання санскриту не лише на сходознавчих факультетах і відділах східних мов, але й на всіх факультетах української мови та література, історії та археології. Львівський університет міг би стати тут першопрохідцем, надавши кафедру санскритології пану Кобилюху, присвоївши попередньо йому вчений ступінь доктора наук за цю прекрасну книгу. Україна була б вдячна за такий гуманний акт.
Хай ця щебетлива перша ластівка викличе – через тисячоліття – повторний весняний розквіт санскритського слова на рідних теренах!
