14.06.2006 Коли сміявся Борислав
На зламі XIX-XX століть за обсягами видобутку нафти Україна посідала третє місце у світі після Росії та США. 
Не так був зложений і не так шитий Борислав в тім часі, щоб європейський підприємець з напівпрямим поступуванням, з напіввідповідними поняттями о фабрикації, без вічних брудних жидівських крутарств та шахрайств, без фальшування, без ошуки на робітниках, надзорцях і всіх, кого тільки можна було ошукати, — щоб, кажу, такий чоловік міг удержатися в Бориславі. Правда, і європейські фабриканти-предприємці не дуже сторонять від усіх тих гарних жидівських прикмет, не дуже чистими руками фабрикують, але все-таки до такої степені брудноти та безвстидного, рабівницького (вже не легального, як на Заході) визискування не доходять.
При тім же, в Європі привикли більше до порядку, до систематичності, до докладної бухгалтерії, а в Бориславі тоді ті привички були ще слабі і далеко не загальні. Більша часть предприємців вела свої діла якось по-злодійськи, без порядку, щоб тільки від робітника видавити якнайбільше, обірвати йому, що дасться, з платні, а й те, як можна, то й зараз витуманити від нього назад. Тому-то понятно, що при тащи роботі європейські предприємці, особливо систематичні і до пунктуальності привиклі німці, не могли в Бориславі устоятися.
Іван Франко, з повісті «Борислав сміється»
Світовий нафтовий промисел починається з України. Саме у Західній Україні нафту почали добувати найперше — ще 1771 року. Тут було винайдено спосіб її перегонки на нафтопродукти й розпочато масштабні, як на той час, видобування та нафтопереробку. Сировина експортувалась у сусідні країни. Відтоді ми маємо найбільш розвинену серед європейських країн систему нафто- і газопроводів.
РОЗПОДІЛ КАПІТАЛУ в Бориславському нафтопромисловому районі на 1926 р.
Щасливий випадок
Нафту в Карпатському краї знайшли випадково. Ропа — так тут її називали — височувалась жирною плівкою на городах селян, що віками бідували на неродючих землях Ріпного, Ропиць, Росянки та інших з милозвучними назвами сіл. Калюжі, вкриті масною рудою плівкою, стояли на берегах багатьох водойм. Та все ж знайшли карпатську нафту на глибині 25 м під землею. У 1771 році випадково під час поглиблення соляної шахти поблизу села Слобода Рунгурська у Надвірнянському районі, що на той час славилась як одна з найбільших соляних копалень, на глибині 25 м було виявлено маслянисту чорну рідину. Втім, місцеві мешканці не надто здивувалися — колись їхнє село звалося Золотий Потік.
Динаміка видобутку НАФТИ з родовищ Західної України
Через чотири роки у Слободі вже працювало сім шахт завглибшки до 70 м і загальною продуктивністю 150 тис. тонн нафти на рік. Добували нафту так званим колодязним способом — черпали відрами та витягували мотузками з шахти. Або просто вимочували з ями ганчіркою, викручуючи чорну рідину у відра та зливаючи у спеціальні ємності. А через століття на нафтопромислах у Рунгурській Слободі відбулася справжня технічна революція. 1875 року тут за допомогою дерев’яних штанг було пробурено перші свердловини завглибшки 12-35 сажнів (1 сажень — 1,728 метра. — Ред.). Видобуток чорного золота зріс у сотні разів — до 12 тонн нафти на добу добували на свердловині «Ванда». Таких потужних, оснащених за останнім словом техніки того часу свердловин на родовищі того ж року облаштували близько десяти і назвали переважно жіночими іменами, приміром, «Клементина» або «Ядвіга».
Слобода Рунгурська стала найбільшим нафтовим промислом на Прикарпатті. 1885 року тут досягнуто піку нафтовидобутку: 82 свердловини видали за рік понад 25 тис. тонн ропи. Вже наступного року свердловин на родовищі було триста. Однак видобуток нафти у Слободі раптом пішов на спад. Як виявилося пізніше, площа родовища у 48 га була замалою для такої кількості свердловин — за сучасними нормами нафтовидобутку, на ній можна розташувати щонайбільше 20 свердловин, тож виснаження нафтових покладів стало неминучим.
Трохи довше протримався промисел у Нагуєвичах, де на 1790 рік видобуток нафти становив 43 бочки з колодязя, а 1805 року досяг 6,5 тонни. Першу свердловину на цьому родовищі у 1849 році вручну пробурила фірма «Щепановський і М. Федорович», що тривалий час була лідером у видобутку нафти у краї.
Друге дихання нафтовидобутку у Надвірнянському районі подарувало відкриття Битківського родовища на берегах річки Бистриці поблизу сіл Биткова і Пасічної. У середині ХІХ століття тут почали розробляти перші нафтові шахти й копанки. А вже у 1890-х велися інтенсивне буріння свердловин у Биткові та видобуток нафти. У 1913 році тут було видобуто близько 37 тис. тонн ропи.
З-поміж інших великих нафтових родовищ Надвірнянського району — Дзвинянське, Майданське, Небилівське. Історія останнього пов’язана з іменем нафтопромисловця Броніслава Дескура. У 1890 році робітники його фірми викопали чотири нафтові колодязі поблизу річки Чернелиці, а вже 1906-го тут було пробурено свердловину завглибшки 996 м. Пізніше, у 1928-1930 роках, товариство «Фанто» пробурило тут свердловину на 1424 м, проте нафти у цьому місці не виявилось.
Галицька Каліфорнія
Справжній нафтовий бум — і не лише на Прикарпатті — розпочався у 1850 роках після того, як львівський ремісник змайстрував нафтову лампу. Винахід бляхаря, ім’я якого не зафіксувалося в історії, поклав початок світовому нафтовому промислу. Досі ропу використовували як мастило, вона була незамінною для транспорту. Приміром, ропою змазували вози, щоб не скрипіли. 31 липня 1853 року лампу на нафті використали під час хірургічної операції у лікарні Львова, а потім міська рада постановила облаштувати нафтовими лампами всю лікарню. З огляду на такий технічний прогрес багато кому невеличкі чорно-руді потічки Прикарпаття заблищали золотим талером.
Найголовнішим нафтопромисловим районом Прикарпаття був Бориславський. На зламі XIX-XX століть тут видобували понад 85% прикарпатської нафти. Дучки — нафтові колодязі — тут викопували ще в 1820-х роках. У середині ХІХ століття видобуток нафти в районі різко інтенсифікували, розширили й географію її пошуків. Зокрема, досліджували райони безпосередньо під Бориславом (Тустановичі, Мражниці) і під Трускавцем.
Уже на 1865 рік на нафтових промислах Борислава, який займав 11 га по обох берегах річки Тисмениці, було закладено понад 5 тис. шахт, колодязів та ям. Сорокаметрової глибини колодязі, викопані за 8-10 м один від одного, давали близько 230 кг нафти на добу кожен. Згодом територія нафтових промислів розрослася до 105 га, тоді як кількість шахт і свердловин — до 12 тис., з яких реально працювала лише третина. На 1873 рік у Бориславі вже існувало близько 800 нафтодобувних підприємств, переважно дрібних. Утім, як свідчать деякі джерела, на промислі в ті часи працювало 75 великих підприємств і близько 175 дрібних.
Ручне буріння нафтових свердловин у районі першим розпочав прусський підприємець Роберт Домс, який займався видобуванням озокериту. Справжня нафтова лихоманка тут почалася з 1886 року, коли було пробурено першу свердловину «Карпатський Маточин-1» ударним способом: на глибині 700 м вона давала 30 тонн нафти на добу. Пік видобутку нафти — 1890 рік, коли Бориславське родовище дало 288,8 тис. тонн сировини, тоді як світовий її видобуток становив лише 19,6 млн тонн. Та вже наступного року далися взнаки виснажливі умови експлуатації родовища — дебіт свердловин неухильно скорочувався.
Новий підйом і пожвавлення інтересу інвесторів до району спровокував несподіваний нафтовий фонтан, на який натрапив англійський «Холендерський нафтовий синдикат», пробуривши 1908 року свердловину «Ойл Сіті» завглибшки 1016 м. Ця свердловина стала найбільш високодебітною у всьому Карпатському регіоні — у найкращі часи видобуток нафти становив близько 3 тис. тонн на добу. Польський геолог К. Толвінський описав потужний нафтовий фонтан так: «Дебіт свердловини зростав прямо на очах. Викиди нафти посилювалися, щоразу виникав стовп нафти, яка потім розливалася навколо свердловини у вигляді дедалі більшого нафтового озера.
Вісім насосів одночасно вдень і вночі качали нафту у нафтозбирачі, проте були неспроможні впоратися з її припливом. Нафта лилася по ярах у річку Тисменицю, яка широким руслом виносила сотні вагонів нафти в річку Дністер і далі. Безліч робітників насипали плотини та вали, щоб не допустити ще більшого розливу нафти на поля. Борислав і весь район промислів були як на вулкані». Впоратися з припливом нафти вдалося лише за допомогою військових частин — нафту спрямували у земляні нафтозбірні ями. Проте невдовзі на найпродуктивнішій нафтовій свердловині від удару блискавки спалахнула пожежа, що лютувала понад три тижні, — її полум’я виднілося аж із Самбора, за 40 кілометрів.
Однак і Бориславські родовища не були бездонними. 1926 року нафтодобувних фірм у районі налічувалося трохи більш ніж сотня, причому десяток найбільших зосереджували у своїх руках по кілька десятків свердловин. Зокрема, «Сільва Пляна» — 51, «Прем’єр» — 44, «Нафта» — 34, «Галіція» — 29, «Брати Нобель» — 12.
На початку ХХ століття, тоді як видобуток ропи в Бориславському районі йшов на спад, у Долинському нафтопромисловому районі відкрили нове родовище Гамотівка. Його розбурювання у 1919 році забезпечило зростання видобутку сировини порівняно з минулими роками у 5,5 разу — до 5,6 тис. тонн, а вже 1923 року нафти тут видобували вдвічі більше — 10 тис. тонн. Пізніше було відкрито нові нафтоносні ділянки — Підлісся, Сергів, Париж, буріння свердловин на яких сприяло збільшенню видобутку нафти на Прикарпатті з року в рік. У 1930-1935 роках за експлуатації на цих родовищах 170 свердловин видобуток нафти становив 20-22,5 тис. тонн на рік, проте після 1935 року різко пішов на спад.
Аби ціну скласти
Українська нафта привела у великий бізнес не один десяток підприємців. Першими державний дозвіл на видобуток нафти отримали підприємці Йосиф Геккер та Іван Митис після того, як 1810 року уряд видав Декрет Дворової палати до Гірничого суду в м. Дрогобичі. Однак мало хто з українців мав зиск з нафтових родовищ, що знаходилися на їхніх землях. Лише декому вдавалося контрактувати свої поля під копальні, маючи на цьому відсоток від видобутку нафти, так званий брутто, який становив 5-10 тис. злотих. (За 3-4 злотих можна було купити гарного вола.) Зазвичай селяни влаштовувались на фірми робітниками або ж продавали іноземцям, які приїхали на розробку нафтових копалень, молоко, яйця, картоплю, м’ясо. Якими були нафтові гроші українців, яскраво описав Іван Франко, до речі, родом з Нагуєвичів, у своїй повісті «Борислав сміється», що за радянських часів стала хрестоматійним прикладом ненажерливості буржуа-європейця.
Власниками Карпатських нафтородовищ ставали поляки, чехи, англійці. Найбільше було приватних компаній з французьким капіталом — понад 50%, а також австрійських та американських фірм. Наприклад, монополію на Битківському родовищі, зокрема після 1920-го року, мали поляки.
Утім, частина копанок належала й західноєвропейським компаніям — англійській «Домброва» та французькій «Франко-Польоне». Проте нафтова монополія в ті часи нерідко обмежувалася кількістю свердловин і не виправдовувала себе фінансово. Зростання обсягів добування нафти не було підкріплене торгово-економічним розвитком, а відтак стрибки у нафтовидобутку супроводжувались обвалом цін на ропу.
Зокрема, коли 26 червня 1902 року фірма «Мікуцкі та Перуц» на свердловині «Файлер» досягла дебіту 350-400 тонн на добу, ціна на нафту протягом дня знизилася з 50 до 20 крон за тонну. Кожне щойно відкрите родовище також призводило до зниження цін на світовому нафторинку. Найнижчу ціну на нафту у Карпатському регіоні зафіксовано у 1908 році — на рівні 11,8 крон за тонну (КУРС ВАЛЮТ).
Того самого року різко зросли в ціні акції бориславських нафтових фірм, після того як на справжню нафтову жилу натрапив Холендерський нафтовий синдикат. Відкриття родовищ Бориславського нафтопромислу диктували ціни на ринку не лише Карпатського регіону, а й усього світу. Вже на 1909 рік видобуток нафти в Карпатському регіоні перевищив 2 млн тонн, причому близько 90% сировини давав Борислав.
Ера НПЗ
Нафтопереробні підприємства на Прикарпатті були логічним продовженням розвитку нафтовидобування в регіоні. У 1883 році у Печеніжині, що неподалік родовища Слобода Рунгурська, розпочалося будівництво третього в Європі й найбільшого на той час на Галичині нафтопереробного заводу. Паралельно споруджували дрібні дистиляційні пристрої для розгонки нафти на фракції — дві у Коломиї, три в Сопові, по одній у Рунгурах та Печеніжині. Ще через три роки до першого нафтопереробного заводу прокладають перший нафтопровід. Для транспортування чорного золота будують залізницю аж до Коломиї. 1907 року в Західній Україні вже працювало понад 60 дрібних нафтопереробних заводів загальною потужністю тис. тонн нафти на місяць.
Злам у нафтовій галузі Прикарпаття спостерігається з 1909 року — піку добування — після цього обсяги видобутої нафти з року в рік знижуються. Окрім незначних запасів розвіданих родовищ на негативній динаміці добування нафти позначилося, зокрема, те, що газ на той час вважали «шкідливим супутником ропи» і випускали у повітря, внаслідок чого відбувалася дегазація нафтових пластів, у них знижувався тиск, а отже, зменшувався приплив нафти.
За приблизними підрахунками, лише у Бориславі таким чином було випущено в повітря понад 5 млрд кубометрів попутного нафтового газу. Крім того, часто траплялось обводнення нафтових пластів через відсутність або недостатність перекриття водних горизонтів. Нарешті, в гонитві за чорним золотом власники нафтоносних ділянок, прагнучи видобути якомога більше нафти, закладали свердловини та колодязі на межі своїх володінь, щоб дістати сировину з нафтоносних пластів сусіда.
Залишаючи виснажені родовища, нафтобарони згортали свої підприємства. У 1939 році у краї працювало лише 19 НПЗ, проте обсяг переробки нафти залишався приблизно на тому самому рівні. Через різке скорочення обсягів видобутку нафти більшість НПЗ перебували у консервації або працювали не на повну потужність. До того ж багато заводів були технічно застарілими. У Закарпатській області, що на той час входила до складу Чехословаччини, а потім до Угорщини, на румунській сировині працювали ще два невеличких НПЗ.
Утім, замирання нафтової промисловості Карпатського регіону сталося в часи Другої світової війни: згорнули діяльність нафтові підприємства, було спалено десятки нафтових вишок, знищено Львівський та Станіславський НПЗ, нафтопереробні заводи Дрогобича, Борислава, Надвірної та Нижніх Устриків демонтовано. Те, що вціліло, запрацювало вже під владною рукою за часів Радянського Союзу.
Біографія українського нафтовидобутку III ст. до н. е. ІІІ ст. до н. е. — в Криму відкрито поклади нафти. Під час археологічних розкопок було знайдено близько сотні амфор з речовиною, близькою за складом до керченської нафти Приозерного родовища. На кожній з амфор був напис «нафа». XIIІ ст. XІІІ ст. — «скельний олій» — нафту — збирали на Галичині. XVІ ст. 1534 р. — поляк Стефан Фалімєж у книзі «Про зілля та їх силу. Про дорогоцінні камені» розповідає про карпатський «петролеум» — нафту як лікувальний засіб, дає рекомендації щодо її зберігання. XVІ ст. — у книзі Еразма Сикста «Про теплі води в Шкло» подається інформація про видобуток нафти на Прикарпатті — для цього копають колодязі. У книзі «Про природу зілля та дерев» Мартин Ужендовський розповідає про виробництво освітлювальних свічок з нафти. XVІ ст. — Дрогобич здобув королівський привілей на освітлення вулиць «скельним олієм» за допомогою каганців. XVІI ст. 1781 р. — Кшиштоф Клюк описав місцевості з нафтовими проявами та способи її видобутку. XVІII ст. 1794 р. — Балтазар Хаквет у своїй праці стверджує про наявність нафтових проявів уздовж смуги соляних покладів від східних країв Карпат (Польща) до Буковини. 1810 р. — видано перший урядовий документ про нафтову ропу «Декрет Дворової палати» до Гірничого суду в м. Дрогобичі. Підприємці Йосиф Геккер та Іван Митис отримали державний дозвіл на видобуток нафти. 1852 р. — Австрійське цісарське бюро патентів видало Яну Зеху патент на розроблений раніше спосіб одержання з нафти бензинової та гасової фракцій і мазуту. XІX ст. 1853 р. — майстер-бляхар створив нафтову лампу. Укладено угоду про освітлення такою лампою лікарні у м. Львові. 31 липня 1853 р. — лампу на нафті використано під час хірургічної операції у лікарні м. Львова. З цього дня офіційно розпочинається світовий нафтовий промисел.
