17.04.2012 Орангутани будують гнізда як справжні інженери
Орангутанги будують свої “нічліжні” гнізда за всіма правилами інженерного мистецтва, враховуючи гнучкість і міцність гілок, свою масу і розподіл навантаження, що дозволяє їм створювати комфортні і надійні “хатини” на ніч.
Про це заявляють британські вчені у статті, опублікованій в журналі Proceedings of the National Academy of Sciences.
Вищі примати і деякі птахи набувають багато навичок не тільки через вроджені інстинкти, а й через обмін досвідом з дорослими родичами та товаришами.
Так, новокаледонські ворони передають молодому поколінню навички з розколювання горіхів, а шимпанзе допомагають іншим мавпам освоювати нові знаряддя праці та видобутку їжі.
Група вчених під керівництвом Роланда Енноса з університету Манчестера (Великобританія) спостерігала за орангутангами в національному парку Гунунг-Лесер в північно-західній частині острова Суматра, намагаючись з’ясувати технологію, за якої ті будують свої гнізда.
Як правило, ці мавпи будують гнізда тільки на тих деревах, де є достатня кількість гілок для “хатини” і немає їстівних фруктів, які будуть приваблювати нічних тварин.
Гніздо орангутанга являє собою довгастий і увігнутий всередину матрац, сплетений з гілок дерева. Будуючи прихисток, мавпа обдирає гілки дерева від листя і вистилає ними дно свого ложа.
Еннос і його колеги вивчили структуру гнізд орангутангів і простежили за тим, як мавпи збирають їх при підготовці до нічлігу. З’ясувалося, що гніздо саме по собі є інженерним витвором мистецтва.
Як пояснюють вчені, гілки були обламані і переплетені таким чином, що гніздо було найбільш міцним в центрі і менш стійким з країв лежанки.
Центральна частина гнізда лежала на великій гілці або в роздвоєній гілці, які брала на себе частину навантаження.
При конструюванні свого “будинку” мавпи відривали гілки від дерева не повністю, роблячи невеликі надломи і заплітаючи пагін у потрібному напрямку.
Вони особливо суворо дотримувалися цього правила під час роботи з великими й міцними гілками, які слугували каркасом для гнізда.
За словами дослідників, “каркас” лежанки був приблизно в чотири рази міцніший, ніж м’які гілки, що вистилали його, та інші менш важливі компоненти гнізда.
При цьому міцність деревини гілок з “каркасу” й підстилки була однаковою. Це свідчить про те, що інженерні навички мавпи були єдиною причиною такої міцності каркасу – тварини обирали тільки найнадійніші гілки.
Основним критерієм у виборі “будівельного матеріалу” виступає товщина гілки – орангутанги зазвичай заплітають і надламують великі пагони, а дрібні відривають повністю і використовують як підстилки.
Крім того, досконалість і надійність гнізда була вищою у літніх і дорослих приматів, тоді як юні особини конструювали менш вдалі гнізда. На думку дослідників, мавпи вдосконалюють свої навички “гніздобудування” з накопиченням досвіду або шляхом обміну досвідом зі своїми товаришами.
Як вважають вчені, здатність використовувати і створювати знаряддя праці у наших предків могла розвинутися з цієї навички вищих приматів.
Відголос для від Відголос
01.03.2012 Бандерівсько-білогвардійський романс
Історія — примхлива дама зі своєрідним почуттям гумору. Час від часу вона робить такі кульбіти, від яких аж паморочиться в голові. От був, наприклад, український гетьман Данило Апостол, а його нащадок Сергій Муравйов-Апостол — став одним з героїв повстання декабристів. Інший Муравйов, Михайло, через майже століття керував більшовицькою армією, яка розправилась з військами УНР. Однак інколи витівки історії набувають геть чудернацьких форм...
Мабуть, усі знають російський романс “Поручик Голицын”. Свого часу його виконували багато російських співаків-бардів, але найвідоміше виконання Олександра Малініна. Ця пісня стала своєрідним гімном білогвардійської романтики. Однак самі білогвардійці з еміграції цього романсу не знали. Немає його й у старих збірниках пісень та романсів. Ніхто з ветеранів денікінської, врангелівської чи колчаківської армій не пригадували “поручика Голицына”. Перші згадки про цей твір датовані кінцем 60-х — початком 70-х років. На екрані пісня з’явилась у радянському фільмі “Заговор против страны Советов”. Ще романс нібито мав звучати у фільмі “Нові пригоди невловимих”, який вийшов на екрани у 1969 році. Однак у фінальній версії білогвардієць поручик Пєров, ад’ютант полковника Кудасова, виконує романс “Русское поле”.
Про те, звідки взявся білогвардійський романс, якого не знають самі білогвардійці, відзняті документальні фільми й написано безліч дослідницьких статей. Однак у жодній з них так і не було однозначних відповідей.
Але, як виявилось, у російського романсу є український аналог, відомий ще з кінця 40-х років. Найцікавіше те, що прототипом відомого російського романсу стала пісня, написана вояком Української Повстанської Армії. Український повстанець Микола Матола написав пісню “Друже Ковалю” у 1949 році, а вже потім, в 60-ті роки, вона була перекладена російськими виконавцями і стала “білогвардійською”.
У пісні “Друже Ковалю” описується розмова двох повстанців про нелегку боротьбу, яка майже не має шансу на перемогу. Мелодія пісні один в один збігається з мелодією російського романсу. Хто не вірить, знайдіть в “Ютюбі” й порівняйте.
Попри все, навряд чи варто заводити суперечки (як це часто буває), чия це пісня. Хай росіяни її співають як гімн “білої гвардії”, а українці — як повстанську пісню. Більше того, цю пісню можна співати разом. Заради експерименту з’єднати обидва тексти, взявши з кожного через рядок. От що вийшло:
Четвертые сутки пылают станицы,
Сльозиться у схроні зволожений мур.
Не падайте духом, поручик Голицын,
...Бо дуже нелегко й мені самому.
За павших друзей, за поруганный кров наш,
Коли запалає Вкраїна в огні.
Поручик Голицын, к атаке готовьтесь,
На славу Вкраїні, на вічні віки!
А тепер уявіть, що в 1919 році “біла” Добровольча армія генерала Антона Денікіна й Січові стрільці Симона Петлюри, замість того, щоб воювати одне з одним — об’єднались. Уявіть, що обидві армії спільним фронтом рушили проти більшовиків... Історія була б зовсім іншою. Україна цьогоріч тоді б святкувала 95-ту річницю незалежності, а Росія — була б демократичною, європейською країною. Але історія не терпить жодних “якби”. А решту, як каже наш Президент — додумайте самі...
Олексій КРИВОШЕЄВ для ОГО
29.12.2011 3 (три) дивовижних давньогрецьких парадоксів
1. Дилема крокодила
Дилема крокодила є софізмом, тобто логічним парадоксом. Це означає помилковий умовивід, який, тим не менш, при поверхневому розгляді здається правильним. Софізм заснований на навмисному, свідомому порушенні правил логіки. Ось формулювання цього софізму:
Крокодил вихопив у єгиптянки, яка стояла на березі річки, дитину. На її благання повернути дитину крокодил відповів: – Твоє нещастя зворушило мене, і я дам тобі шанс повернути дитину. Вгадай, віддам я її тобі чи ні. Якщо відповіси правильно, я поверну дитину. Якщо не вгадаєш, я її не віддам.
Подумавши, мати відповіла:
– Ти не віддаси мені дитину.
– Ти її не отримаєш, – відповів крокодил. – Бо ти сказала або правду, або неправду.
Якщо те, що я не віддам дитину, – правда, я не віддам її, бо інакше сказане не буде правдою. Якщо сказане – неправда, значить, ти не вгадала, і я не віддам дитину за домовленістю.
Однак матері це міркування не здалося переконливим: – Але ж якщо я сказала правду, то ти віддаси мені дитину, як ми і домовилися. Якщо ж я не вгадала, що ти не віддаси дитини, то ти повинен мені її віддати, інакше сказане мною не буде неправдою.
Хто правий: мати чи крокодил? До чого зобов’язує крокодила дана ним обіцянка? До того, щоб віддати дитину або, навпаки, щоб не віддати її? І до того і до іншого одночасно. Ця обіцянка внутрішньо суперечлива, і, таким чином, вона нездійсненна в силу законів логіки.
Інше формулювання цього парадокса:
Місіонер опинився у людожерів і потрапив саме до обіду. Вони дозволяють йому вибрати, в якому вигляді його з’їдять. Для цього він повинен вимовити якесь висловлювання з умовою, що, якщо це висловлювання виявиться істинним, вони його зварять, а якщо воно виявиться хибним, його зажарять.
Що слід сказати місіонерові?
Зрозуміло, він повинен сказати: «Ви засмажите мене». Якщо його дійсно зажарять, виявиться, що він висловив істину, і, значить, його треба зварити. Якщо ж його зварять, його висловлювання буде хибним, і його слід саме засмажити. Виходу у людожерів не буде: з «засмажити» випливає «зварити», і навпаки.
2. Парадокс брехуна
«Те, що я стверджую зараз – хибно», або «Дане висловлювання – брехня».
Тобто якщо правда, що це висловлювання брехня, то це висловлювання хибне. Якщо ж помилково, що даний вислів брехня, то це висловлювання правда. І ланцюжок міркувань повертається на початок.
Таким чином це висловлювання суперечить «закону виключеного третього» в двійковій логіці.
Пропозиція такого роду принципово не може бути ані доведеною, ані спростованою в межах тієї мови, якою вона викладена.
3. Парадокс Еватла
У давньогрецького софіста Протагора навчався софістиці і в тому числі судового красномовства якийсь Еватл. За укладеним між ними договором Еватл повинен був заплатити за навчання 10 тисяч драхм тільки в тому випадку, якщо виграє свій перший судовий процес. У разі програшу першої судової справи він взагалі не був зобов’язаний платити.
Однак, закінчивши навчання, Еватл не став брати участь в судових позовах. Як наслідок, він вважав себе вільним від сплати за навчання. Це тривало досить довго, терпіння вичерпалося Протагора, і він сам подав на свого учня в суд. Таким чином, повинен був відбутися перший судовий процес Еватла.
Протагор навів таку аргументацію: «Яким би не було рішення суду, Еватл повинен буде заплатити. Він або виграє свій перший процес, або програє. Якщо виграє, то заплатить за договором, якщо програє, заплатить за рішенням суду ».
Еватл заперечував: «Ні в тому, ні в іншому випадку я не повинен платити. Якщо я виграю, то я не повинен платити за рішенням суду, якщо програю, то за договором ».
Протагор, за не цілком надійними відомостями, присвятив цій нагоді незбережений твір «Тяжба про плату».
Джерело: Мережа
